Група № 2. Вівторок 03 листопада 2020року.

Урок за ирозкладом №1.

Предмет: Технологія штукатурних робіт.

Тема уроку : "Організація робочого місця при виконанні робіт при облицюванні поверхонь гіпсокартонними листами"

 Для досягнення високої продуктивності праці, належних умов для її забезпечення, виробничої санітарії перед початком робіт потрібно:

 ► перевірити фактичну висоту поверхів, щоб замовити ГКЛ відповідної довжини;

 ► аби уникнути просочування зовнішнього повітря крізь матеріал кладки стін, що підлягають облицюванню, всі незаповнені ділянки швів або інші виявлені дефекти усувають, заповнюючи їх цементним розчином

 ► залишки розчину усувають із поверхні кладки, всі монтажні та інші тимчасові отвори належним чином обробляють і зачиняють, установлюють віконні блоки, фарбують їх, склять та зашпаровують зазори мінеральною ватою або іншим відповідним матеріалом; 

► до початку опорядження стін сухою штукатуркою в усіх приміщеннях, де воно здійснюватиметься, закінчують роботи, пов’язані з виконанням мокрих технологічних процесів (обштукатурюють поверхні, улаштовують наливні підлоги); 

► віконні коробки повинні мати по периметру пази або шпунти (чверті), призначені для заведення в них кромок ГКЛ віконних укосів; 

► роботи з монтажу інженерних комунікацій, що прокладають під обшивкою, закінчують до улаштування сухої штукатурки: розподільні коробки, коробки для штепсельних розеток і вимикачів тимчасово з’єднують з кінцями електропроводки з тим, щоб при наклеюванні ГКЛ можна було б безпомилково і легко закріпити їх за допомогою розчинів у попередньо вирізаних отворах; 

► ніші для розміщення опалювальних приладів попередньо утеплюють; 

► перед початком робіт приміщення попередньо очищують від будівельного сміття та зайвих предметів, підлоги підмітають та вимивають;

 ► виконуючи роботи з приклеювання ГКЛ і шпаклювання стиків між ними, забезпечують умови для провітрювання приміщень, де ведуть ці роботи. 

Продуктивність праці робітника залежить від правильної організації робочого місця. Робочим місцем називають частину виробничої площі, призначену для виконання певного обсягу дій одним або кількома працівниками.

Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві при виконанні опоряджувальних робіт майже нема опоряджувальних робочих місць, адже робітник разом із пристроями під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки приміщення т іншу.

На робочому місці опоряджувальника має бути обладнання, матеріали і знаряддя праці, потрібне для виконання опорядження. їх розмішують так, щоб під час роботи не доводилось робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою має лежати справ а той, що беруть лівою рукою -зліва. Якщо для роботи потрібен столик то його встановлюю так, щоб з цього місця можна було виконати якнайбільший обсяг роботи.

Велике значення для організації робіт має своєчасна підготовка матеріалів і поточне забезпечення ними опоряджувальників. Тому в розкроєному ленолеумі приготовляють розчин і мастику підготовлені матеріали в процесі роботи ритмічно подають на місце роботи. Під час виконання роботи обов'язково дотримуватися правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Робоче місце опоряджувальників обладнується засобами зв'язку, а також пристроями, які забезпечують нормальні гігієнічні умови (освітлення, протяги тощо...)

У місцях з'єднання шпаклівки повинна бути укладена без розривів по всьому контору з'єднана на всю глибину швів.

Обшивки ГКП не повинні бути клейкими: при легкому простукуванні дерев'яним молотком по зашпакльовуванням між плитами не повинні з'являтися тріщини

Домашнє завдання я: вивчити та законспектквати . Виконати креслення організації робочого місця монтажника ГКЛ.Фотозвіт скинути в приват.

Група № 2. Вівторок 03 листопада 2020року.

Урок за розкладом №5.

Предмет: Технологія штукатурних робіт.

Тема уроку : "Бекзпека праці та охорана праці при виконанні кріплення сухої штукатурки"

 Техніка безпеки

Улаштування конструкцій з використанням ГКП необхідно виконувати згідно з чинними будівельними нормами і правилами .

До влаштування конструкцій з використанням ГВП допускаються особи, які отримали інструктаж з техніки безпеки, виробничої санітарії,оволодіти різними способами виконання робіт мають свідоцтво на право виконання робіт.

Робітники повинні бути забезпечені спецодягом і засобами індивідуального захисту.

Роботи з влаштування конструкцій із застосуванням ГКП виконуються спеціалізованими бригадами, які мають досвід монтажу, спеціальний інструмент і навички користування ним .

Інструменти, пристрої, інвентар, обладнання для монтажу конструкцій мають відповідати умовам безпеки виконання робіт.

При роботі на висоті більше 1 м використовують будівельні ліса і обов'язково з огородженням.

При освітленні місця роботи користуються переносними світильниками з лампочкою у захисній сітці та електричний провід укладений в гумовий шланг.

Світильники розраховані на напругу не більше 42В а при роботі в сирих приміщеннях не більше 12В. При роботі з ручними машинами допускаються особи які пройшли інструктаж з техніки безпеки та яким виповнилось 18 років.

Підключати електроінструмент, світильники до мережі шляхом з'єднання проводів заборонено, тільки за допомогою штепсельної вилки і пів-муфти.

Електроінструменти мають бути відключені від мережі в таких випадках: при зміні робочого інструменту,регулюванні, при перенесенні з одного місця на інше, при перервах у роботі,після закінчення роботи.

Щоб уникнути нещасних випадків потрібно дотримуватись таких правил: Залишати електроінструмент підключений до мережі без нагляду; Працювати з приставних дробин чи сходів(розсувних); Не перевищувати допустимий час роботи; Знімати з машин засоби захисту; Працювати на вулиці під час дощу,снігу.

Вимоги до електроінструменту після закінчення роботи: відключити інструмент від мережі; очистити його від пилу,масла; протерти сухою ганчіркою шнури; прибрати робоче місце; недоліки інструменту(якщо такі є) розказати майстру.

Працювати дозволяється тільки справним інструментом.

Забороняється: натягувати і перегинати дріт електроінструмента . Працювати з електроінструментом дозволяється в діелектричних рукавичках або стоячи на гумовому килиму.

 Охорона праці

З метою створення нормальних умов праці регламентується тривалість робочого дня,необхідних під час роботи перерв, щорічних оплачуванних відпусток робітників і службовців тощо. Тривалість робочого дня Монтажника гіпсокартонних систем становить 8 годин при п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями. За власною ініціативою монтажник ГКС може працювати більше від встановленого законом робочого дня.

Робочий день підлітків віком від 16 до 18 років не повинен перевищувати 7 годин. Заборонено використовувати працю підлітків на шкідливих,важких і небезпечних роботах. Підлітки допускаються на постійні роботи, пов'язані з перенесенням і пересуванням вантажів лише тоді, коли ці операції є складовими основної роботи за фахом і не перевищують 1/3 робочого часу. При цьому маса вантажу для підлітків жіночої статі становить не більше 10, а чоловічої - 16.5 кг. Не допускаються для виконання шкідливих і важких робіт жінки, що працюють. Їм дозволяється вантажити або розвантажувати лише штучні або сипучі матеріали, а також періодично переносити по рівній поверхні вантаж не більше 15 кг. При підійманні жінкою вантажу на висоту більше 1,5 м або переміщення його протягом робочого дня маса вантажу не повинна перевищувати 10 кг. Вагітним жінкам і жінкам що мають дітей до 1,5 року, забороняється працювати у додатковий(після роботи) і нічний час, а також у вихідні і святкові дні.

Особливе значення для здоров'я робітника має правильний відпочинок. Тому відпочинок під час робочого дня, робочого тижня, а також тривалість щорічних відпусток регламентується законодавством. Під час робочого дня, але не пізніше ніж через 4 години після його початку, працівникам надається обідня перерва, яка має тривати не менше 30 хвилин. Взимку при температурі нижче -20єС через кожну годину роботи робітникам надається додаткова десятихвилинна перерва. При температурі від -25єС до -30єС, крім надання додаткових перерв, робочий день скорочується на 1 годину, при температурі нижче-30єС, працювати забороняється.

Відпустки надають лише тим працівникам, які пропрацювали в данній організації не менше 11 місяців. Тривалість відпустки працівника 24 робочі дні. Підлітки відпочивають лише в літній період року протягом місяця.

Домашнє завдання я: вивчити та законспектквати . Виконати схему контролю з техніки безпеки на робочому місці монтажника ГКЛ. Фотозвіт скинути в приват.

Група № 2. Вівторок 03 листопада 2020року.

Урок за ирозкладом № 6.

Предмет: Технологія штукатурних робіт.

Тема уроку : " Вимоги ДБН до поверхонь оздоблених гіпсокартонними листами"

Вимоги до кріплення плит обшивки до елементів дерев’яного каркаса цвяхами або гвинтами Матеріал плит мінімальна глибина закладання цвяха або гвинта у деревину

 Розміщення цвяхів (гвинтів) Відстань від краю плити Крок на крайній опорі на середній опорі Гіпсокартонні (ГКП) або гіпсоволокнисті (ГВП) плити (20) 200 (300)* 10*

 Цементно-стружкові плити 40 200 (300)* 10 200**

 Тверді деревно-волокнисті плити, фанера 40 200 (300)* 10 200*

 Пплити AQUAPANEL® (20) 200 12 *Допускається при кріпленні гвинтами. **Відстань до стелі При з’єднанні дерев’яних елементів гвинтами (шурупами) в кожному вузлі їх перетину загвинчується як мінімум один гвинт. Як правило, використовується свердлильний шуруп з конічним вістрям змінного перерізу. При цвяховому з’єднанні елементи дерев’яного каркаса у кожному вузлі їх перетину слід кріпити двома цвяхами, які забивають під кутом до площини каркаса у протилежному напрямку врозбіг.  З’єднання елементів стельового дерев’яного каркаса [29]. . Цвяхове і гвинтове з’єднання каркасних елементів

 Шпунтове з’єднання елементів дерев’яного каркаса Глибину закладання гвинта (шурупа) або цвяха у деревину слід приймати для шурупів b ≥ а; для цвяхів – b ≥ 1,5 а, де b – глибина закладання; а – товщина елемента, що закріплюється. 232 При виготовленні дерев’яних каркасів гіпсокартонних перегородок у вигляді рамної конструкції, з’єднання дерев’яних елементів доцільно виконувати у вигляді шпунтового сполучення  хоча у багатьох випадках ці з’єднання здійснюють за допомогою цвяхів. Максимальна відстань між осями дерев’яних стійок каркаса має дорівнювати відстані між осями стійок металевого каркаса  

 Допустимі відстані між осями стійок металевого каркаса при обшивці його ГКП за допомогою шурупів Товщина ГКП Допустимі відстані між осями стійок при поперечному розміщенні ГКП при поздовжньому розміщенні ГКП 9,5 420 - 12,5 650 600 25 1200 600

Домашнє завдання я: вивчити та законспектквати . Скласти таблицю основних вимог ДБН до поверхонь оздоблених ГКЛ Фотозвіт скинути в приват.

Група № 2. Вівторок 03 листопада 2020року.

Урок за ирозкладом № 8.

Предмет: Технологія штукатурних робіт.

Тема уроку : " Матеріали для кріплення гіпсокартонних листів до поверхонь"

Клей Knauf Perlfix рекомендується використовувати для монтажу гіпсокартонних листів, а також теплоізоляційних матеріалів: мінеральної вати, пінополістиролу до поверхні.

• Виготовляється з використанням гіпсових в'яжучих речовин та полімерних добавок.
• Випускається у вигляді сухої суміші.
• Застосовується на основах, що мають гігроскопічну поверхню.
• З його допомогою, без установки каркаса можна легко та швидко вирівняти або утеплити стіни та інші поверхні.
• Застосовується виключно для робіт всередині приміщень.

Сфера застосування

Клей Knauf Perlfix застосовується для монтажу різних видів гіпсокартонних листів (звичайних, вологостійких, вогнетривких), а також мінеральної вати та пінополістиролу, пазогребневих плит. Кріпити їх можна до наступних видів поверхонь: цегла, бетон, в тому числі пористий, оштукатурені стіни та ін.

Спосіб застосування

Наноситься на підготовлену поверхню, яка обов'язково очищається від різних забруднень, а при необхідності вирівнюється або ремонтується: усуваються тріщини, зміцнюються слабкі місця та обробляється грунтовками. Приступати до монтажу за допомогою клею Knauf Perlfix можна тільки після повного висихання шару грунтовки, підібрати та купити яку в залежності від типу поверхні можна в нашому інтернет-магазині. Клей випускається у вигляді сухої суміші, яку перед початком робіт слід приготувати з розрахунку 16 л води на мішок 30 кг.

Рекомендується замішувати таку кількість клею, яку буде використано протягом півгодини, тобто протягом відкритого періоду. Клей наноситься вздовж листа по периметру з невеликим інтервалом. Далі плиту або лист потрібно притиснути до основи та вирівняти в одній площині із заздалегіть визначеним рівнем. При необхідності потрібне коригування можна робити протягом 10 хвилин. При роботі з мінеральною ватою рекомендується затерти поверхню плити шаром розчину за дотомогою кельми та півтерка.

Властивості

Застосування клею Knauf Perlfix при виконанні робіт з гіпсокартоном або утеплювачами дозволяє значно скоротити час монтажу. У цьому випадку немає необхідності в установці каркаса. Додатково заощаджується площа приміщення. Крім того, монтажний клей має й інші важливі характеристики та властивості:

• підвищує адгезію поверхні;
• відрізняється пластичністю;
• невеликою витратою, що становить 
• 
  

  Види кріплення ГКЛ до елементів каркаса

  Розрізняють два види кріплення ГКП до каркасів: жорстке і нежорстке.

  Жорстке кріплення передбачає нерухому (без можливості будь-яких переміщень) фіксацію ГКП до елементів каркаса. При цьому жорсткі кріплення, в свою чергу, поділяють на рознімні (рис.1.) та нерознімні.

  Рис. 1. Рознімне кріплення ГКП до каркаса:

  1 - металева втулка; 2, 4 - кріплення шурупами; 3 - елемент каркаса

  Зазвичай жорсткі нерознімні кріплення ГКП до каркасів здійснюють шурупами або цвяхами. Жорсткі рознімні з'єднання ГКП з елементами каркаса виконують за допомогою шурупів з круглою головкою, які не затираються шпаклівкою, а приховують декоративними ковпачками.

  Нежорсткі кріплення ГКП дають можливість переміщувати відносно каркаса, оскільки вони прикріплюються спеціальними затискачами (рис. 2). Нежорсткі кріплення забезпечують рознімність поміж елементами каркаса й обшивки і тому можуть бути замінюваними. Надійне кріплення ГКП і якісне шпарування швів між ними можна виконати, якщо буде забезпечено достатню ширину поверхні обпирання та її рівність. Ширина обпирання елементів обшивки визначається мінімально допустимою відстанню від кромки ГКП до місця кріплення, яке, в свою чергу, залежить від виду кромки обшивки - облицьованої картоном або відрізної.

  Рис. 2. Кріплення ГКП до каркаса притискувальними профілями

  При точковому кріпленні шурупами або цвяхами мінімальну відстань від шурупа (цвяха) до краю обшивки з картонною кромкою слід брати 10 мм, а обрізною - 15 мм. Відстань від шурупа або цвяха до краю тримального елемента каркаса має бути 9-10 мм. Отже, ширина обпирання ГКП на елемент каркаса має бути не менш ніж 24 мм (рис.3), а при кріпленні ГКП до каркаса металевими притискними профілями (спеціальними затискачами) - не менш як 10 мм, при ширині притискного елемента - не менш як 6 мм. Напрямок кріплення ГКП до каркаса впливає на міцність і деформівність перегородки.

  Рис. 3. Мінімальна ширина обпирання обшивки на елемент каркаса: а ? 24 мм; b = 15 мм; с = 10 мм

  Кріплення ГКП до каркаса може здійснюватися перпендикулярно - більшою стороною до його стояків, - такий спосіб кріплення називається поперечним; у разі, коли ГКП більшою стороною розміщується паралельно до його стояків, то має місце поздовжній спосіб кріплення ГКП до каркаса (рис. 4).

  Рис. 4. Поперечне (а) і поздовжнє (б) кріплення ГКП до каркаса: 1 - картонна кромка ГКП; 2 - обрізна кромка ГКП; 3 - напрямок вигину ГКП; 4 - напрямок картонної оболонки ГКП

  Поперечний спосіб кріплення ГКП до тримальних елементів забезпечує сприятливіші умови роботи ГКП разом з каркасом, ніж поздовжній, оскільки в картоні облицювання ГКП виникають напруження, перпендикулярні до напрямку розташування його волокон. Це збільшує міцність кріплення, надійність облицювання і сприяє кращій роботі стикових з'єднань між ГКП та підвищенню їхньої рівності, а також збільшенню максимально допустимого прольоту між опорами (тримальними профілями) ГКП і, отже, зменшенню потрібної кількості елементів каркаса і кріплення, зменшенню прогину обшивки при влаштуванні підвісних стель, а також трудовитрат під час монтажу перегородок і стель. Проте слід брати до уваги, що, незважаючи на гірші умови роботи картонної оболонки ГКП при поздовжньому кріпленні їх до каркасів перегородок, полегшується шпарування швів, а це, в свою чергу, сприяє підвищенню їхньої якості.

  2.2 Кріплення гіпсокартону до елементів каркаса перегородок або обличкувань огороджувальних конструкцій

  Одношарові обшивки. Правильне кріплення ГКП до каркаса полягає в тому, що спочатку слід закріпити шурупами ГКП до першої половини полиці стояка тримального профілю перегородки, а потім наступний ГКП до другої половини тримального профілю. Точки кріплення в стиках ГКП слід розміщувати врозгін (зсувати одна відносно одної на 1-2 см). У результаті досягається підвищення жорсткості тримального профілю за рахунок закріплення попереднього ГКП першим рядом шурупів (рис.5).

  Рис. 5. Схема розташування кріпильних шурупів

  У всіх випадках кріплення гіпсокартону до елементів каркаса перегородок або обличкувань огороджувальних конструкцій необхідно уникати кріплення ГКП із зайвим заглибленням шурупів або цвяхів, оскільки надмірне стикування гіпсокартонної плити може призвести до місцевого здимання його поверхні, появи нерівностей у вигляді уступів у швах між сусідніми плитами.

  Кріплення ГКП шурупами виконують за допомогою шуруповерта. Він являє собою електричний інструмент з хрестоподібним магнітним наконечником, що обертається, завдяки якому самонарізні шурупи утримуються в робочому положенні. Наконечник має спеціальне регулювання, яке дає змогу вгвинчувати шурупи на задану глибину. Шурупи слід установлювати перпендикулярно до площини обшивки і занурювати в матеріал настільки, щоб головка не прорізала картонну оболонку ГКП, а утворені шурупами лунки можна було б надалі зашпакльовувати. Якщо шуруп або цвях під час вгвинчування або забивання деформується, його необхідно витягти та замінити новим, але встановлювати новий шуруп або цвях слід в іншому місці, на відстані не менше 50 мм від попереднього.

  Для кріплення ГКП до елементів каркасів комплектних систем "Кнауф" переважно використовують високотехнологічні самонарізні шурупи (шурупи-саморізи), виготовлені з нелегованої загартованої вуглецевої сталі з антикорозійним покриттям. Випускають різні види шурупів (рис. 6).

  Рис.6. Різновиди самонарізних шурупів:

  а - з потайною головкою у формі розтрубу з вістрям гвинтоподібної форми; б - те саме, але з вістрям у формі спірального свердла; в - те саме, але з вістрям у формі різця; г - з потайною головкою конічної форми, але з вістрям у формі цвяха

  Галузь використання шурупів-саморізів визначається властивостями матеріалів-елементів, що закріплюються один з одним, а саме:

  · шурупи-саморізи з потайною головкою у формі розтрубу (рис. 6, а, б), діаметром 8 мм слід використовувати для кріплення до металевих профілів з товщиною стінки до 0,75 мм, а також до дерев'яних каркасів;

  · шурупи-саморізи з потайною головкою конічної форми діаметром 6,5 мм із вістрям у формі цвяха використовують для кріплення ГКП (перфорованих або шліцьованих) до дерев'яних каркасів (рис. 6, г);

  · металеві профілі завтовшки до 0,88 мм і дерев'яний каркас слід скріпляти шурупами з потайною головкою у формі різця (рис. 6, в);

  · елементи металевого каркаса скріплюються шурупами з потайною головкою в формі розтрубу або трапеції (тип LN) і вістрям у формі спірального свердла (табл. 3), причому товщина елементів, що скріплюються, може досягти 2,25 мм;

  · елементи дерев'яного каркаса слід скріпляти шурупами з потайною головкою конічної форми з вістрям у формі цвяха (рис. 6, г).

  Таблиця 3

  Шурупи-саморізи для кріплення металевих елементів каркаса

  Для з'єднання металевих елементів між собою	Тип шурупа "Кнауф" для профілю завтовшки, мм	Зображення шурупа "Кнауф"
  	до 0,7	0,7-2,2	Тип LN	Тип LВ
  	LN 3,5 Ч 9	LВ 3,5 Ч 9,5
  	LN 3,5 Ч 11 LN3,5 Ч 16	LВ 3,5 Ч 16

  Кріпильні шурупи "Кнауф" мають кадмієве покриття. Їх також намагнічують з метою легкого центрування в головці шуруповерта. Вони використовуються для кріплення всіх типів ГКП до металевих і дерев'яних каркасів та поділяються на два типи ТN і ТВ (табл.4).

  Таблиця 4

  Кріпильні шурупи-саморізи та їх використання

  Максимальні відстані між шурупами при кріпленні ГКП при одношаровій обшивці становить 250 мм, для цвяхів - 200 мм.

  Перед угвинчуванням шурупів слід відрегулювати шуруповерт так, щоб потайна головка шурупа під час його вгвинчування не псувала картонну оболонку ГКП. Окрім того, головка шурупа не повинна виступати над поверхнею картону.

  Угвинчування шурупа необхідно виконувати точно перпендикулярно до площини ГКП. Інакше може бути пошкодження шурупа та ГКП.

  Спеціальна різьба шурупів потребує певної швидкості вгвинчування, яка відповідала б кроку різьби. У разі правильного вибору цієї швидкості (швидкості подачі) шуруп не руйнуватиме гіпсове осердя, а його головка не пошкодить картонну оболонку ГКП. Інакше навколо шурупа може утворитися картонна бахрома.

  У разі цвяхового кріплення гіпсокартону до дерев'яного каркаса слід звертати увагу на забезпечення його належної жорсткості, щоб він не пружинив під час забивання цвяхів. Оцинковані цвяхи слід забивати молотком з опуклим бойком точно вертикально щодо поверхні обшивки і площини головки цвяха. При цьому не можна допускати руйнування або деформацію картонної оболонки та гіпсового осердя ГКП від ударів молотка, оскільки це може призвести до незадовільного кріплення ГКП до каркаса. Найкращих результатів можна досягти при подвійній системі забивання цвяхів, коли в кожну кріпильну точку забивають по два цвяхи: перший скріплює ГКП з каркасом, а другий, який забивають впритул до першого, забезпечує щільне припасування сегментів, що скріплюються. Наприкінці операції остаточно забивають перший цвях. Довжину цвяхів залежно від товщини й типу ГКП слід брати згідно з табл.5. Для кріплення ГКП до дерев'яних каркасів перегородок слід використовувати гладенькі цвяхи, які забиватимуться у деревину не менш ніж на 12 діаметрів. Рифлені цвяхи доцільно використовувати при влаштуванні підвісних стель.

  Таблиця 5

  Довжина цвяхів для кріплення ГКП

  ГКП можна закріплювати до дерев'яного каркаса оцинкованими металевими скобами. Їх забивають перпендикулярно до напрямку волокон картонної оболонки спеціальними інструментами. Довжина заглиблення скоби в деревину має бути не менш ніж 15 діаметрів дроту, з якого вироблено скоби.

  Двошарові обшивки. Для підвищення жорсткості конструкцій перегородок, поліпшення їхніх вогнезахисних і звукоізоляційних якостей використовують двошарові обшивки каркасів з ГКП або ГВЛ. Кожний шар закріплюють окремо. Другий (зовнішній) шар ГКП має бути встановлений урозгін з першим (з відносним зміщенням швів), причому відстань між швами першого і другого шарів обшивки має бути не менше 400 мм.

• Домашнє завдання : вивчити та законспектквати .Фотозвіт скинути в приват.

  
  

 

 Група м" 21 . Понеділок 02 листопада 2020 року.

Урок за ирозкладом № 2.

Предмет: Технологія штукатурних робіт.

Тема уроку: ".  Правила безпеки праці та самоконтролю  під час приготування і 

нанесення розчинів механізованим способом"

При виконанні штукатурних робіт механізованим способом  виконуємо  слідуючі операції :

* перевіряємо наявність необхідного інструменту та матеріалів;

* ретельно оглядаємо шланги, усуваємо злами і переломи;

* оглядаємо поверхню , якість підготовки її до обштукатурювання;

* виконуємо провішування поверхні стін;

* перевіряємо заземлення. Випробуємо обладнання вхолосту, налагоджуємо    сигналізацію між оператором і мотористом розчинонасоса;

* добираємо потрібну довжину і напрямок  струменя  розчину факел його розпилення;

* беремо  форсунку в руки  чи кладемо на плече та починаємо накидати шар набризку;

* розчин накидаємо  рухами згори донизурівним шаром , без пропусків;

* Товщина накиді має не перевищувати 10 мм, але бути не менше ніж 5 мм;

* накидаємо грунт,  як тільки підсохне шар набризку ;

* розрівнюємо розчин правилом за маяками4

* накидаємо накривковий  шар завтовшки 2 мм.

2. Правила безпеки праці:

* усе обладнання має бути встановлене чітко горизонтально на дерев’яних чи сталевих рамах і і закріплене наскрізними болтами;

* проводи електроживлення мають бути ізольовані та підвішені на висоті не менше ніж 2,5 м від рівня підлоги;

* металеві кожухи рубильників, електродвигуни мають  бути заземлені;

* робоче місце має бути  добре  освітлене;

* під час роботи категорично  забороняється згинати шланги. Переносити шланги можна тільки після зупинки розчинонасоса;

* працюючи з затиральним машинами, одягайте захисні окуляри, електрозахисні рукавички, під ноги підкладайте гумовий килимок;

* за  ознак несправності  механізмів негайно припиніть  роботу.

3. Закріплення матеріалу; « Рішити ребус»  (відповіді  записати в зошит)

РГОАІНАЗІЯЦ   А Х З А В К Т А   В Р І И Н В В Ю Н А Я Н     І Д П И В Е Н Щ Я Н    

БЛОДААНЯНН    З К А Р П І Е Л Н Я Н   М Т Е Л А В Е І О К У Ж И Х    К Т Е А О Г И Р Н Ч О

 Домашнє завдання: Законспектувати та вивчити матеріал. Фотозвіт скинути в приват.

 Група м" 21 . Понеділок 02 листопада 2020 року.

Урок за ирозкладом № 6.

Предмет: Технологія штукатурних робіт.

Тема уроку: "Організація виробничих процесів і праці при механізованому

 виконанні штукатурних робіт" 

При організації праці штукатурів їх необхідно забезпечити роботою протягом  зміни. Для цього кожній ланці надають ділянку ( під’їзд) для штукатурення протягом зміни.Частина будинку , де працює  бригада  штукатурів протягом зміни, називається захваткою.(під’їзд)

            Будівництво багатоповерхових   будинків здійснюють захватками згідно кількості поверхів. Якщо будинок має два поверхи, то працює на даному будинку дві

 За механізованого обштукатурювання багатоповерхових будинків заза допомогою штукатурних агрегатів застосовують дві схеми організації робі: глуху і кільцеву.Розчинонасос  встановлюють  біля будівлі. Від розчинонасосу  до агрегату протягують  інвентарний розчинопровід : сталеві труби стояка і гумові шланги від розчинонасоса до стояка і від стояка до форсунки . Діаметр  стояків і шлангів  обираємо залежно від продук-тивності розчинонасоса.  Окремі ділянки шланга міцно з’єднуємо між собою за допомогою інвентарних  з’єднувальних пристроїв, що забезпечують швидке і надійне складання і розкладання розчинопроводу.

         Кільцева схема організації  робіт дає змогу обштукатурювати приміщення на кількох поверхах  одночасно;  вона продуктивніша і зручніша порівняно з глухою. Вздовжсходової клітки встановлюють два вертикальні стояки розчинопроводу , які на верхньому поверсі з’єднуємо між собою. До нижніх кінців стояків приєднуємо гумові шланги, з’єднані з розчинонасосом,  великої продуктивності- 4-6м/год., встановленим на дворі або в підвальному приміщенні. один шланг приєднуємо до нагнітального штуцера на розчинонасосі, а другий шланг(зворотний) вільно опускаємо до бункера розчинонасоса.

6. Закріплення матеріалу;  « Оберіть правильну відповідь»  (відповіді записати в зошит)

1. Скільки розчинопроводів має кільцева схема організації  штукатурних робіт:

1;  2;  3 ?  

Домашнє завдання: Законспектувати та вивчити матеріал. Фотозвіт скинути в приват.

 Група м" 21 . Понеділок 02 листопада 2020 року.

Урок за ирозкладом № 7.

Предмет: Технологія штукатурних робіт.

Тема уроку: "Приготування розчинових сумішей вручну для декоративних штукатурок на основі сухих штукатурних сумішей"

Приготування розчинів.

В'яжучим для декоративних розчинів служать:

звичайний портландцемент, розбавлений вапном-пушонкою, вапняним тістом або білим кам'яним борошном;

декоративні клінкерні портландцементи, одержувані з білого або кольорових клінкерів, і змішані, одержувані при сумісному помелі білого або кольорового клінкерного цементу з пігментами або лугостійкими кольоровими рудами.

Колір розчинів на розведених цементах надають пігменти чи кольорові заповнювачі - дрібнозернисті піски і борошно, утворені дробленням кольорових гірських порід, а також білі і кольорові природні кварцові піски.

Для підвищення рухливості, водоутримуючі здібності і атмосферостійкості декоративних розчинів застосовують, як і в звичайних розчинах, пластифікуючі і гідрофобні добавки - ССБ, мылонафт, кремнійорганічні рідини та ін.

Кольорові цементно-вапняні розчини. При виборі цих розчинів керуються наступним:

марка декоративного розчину, якщо вона не вказана проекті, повинна бути не нижче 50 для штукатурки на фасадах і 25 - всередині будівель;

марка звичайного портландцементу, що підлягає розбілюванню, повинна бути не нижче 300;

кількість розбілюючих добавок - білої мармурової або вапняної муки, вапна-пушонки або тіста (вважаючи на суху речовину), взятих окремо або в композиції, повинна сумарно перевищувати 20; 30; 40 і 50 % до маси цементу відповідно марок 300, 400, 500 і 600;

більш щільні склади сумішей заповнювача і наповнювача отримують, змішуючи 4 ч. крихти крупністю 2,6...5 мм, 2 ч. піску крупністю 0,6...2,5 мм і 1 ч. кам'яного борошна із зернами крупністю 0,15...0,5 мм; при це кращі суміші набувають щільність не менше 1600... 1700 кг/м3;

при необхідності підфарбування цементу в суміш вводять пігменти в кількості 5...15% його маси; при введенні пігменту у кількості менше 5 % розчин набуває бруднуватий відтінок, а при збільшенні його утримання до 17...20% різко знижується міцність при незначному підвищення насиченості кольору;

при підборі складу декоративного розчину до в'яжучим відносять крім цементу також розбілюючу його вапно-пушонку і вапняне тісто (в перерахунку на суху речовину), до великого заповнювача - крихту гірських порід, звичайного і кольорового скла, фарфору, антрацита та ін. з зернами крупністю понад 2,5 мм, до дрібного заповнювача - пісок фракції 0,6...2,5 мм і до наповнювача - кам'яне борошно та пігменти;

достатню пластичність мають розчини складів від 1 : 2 до 1 : 3 за об'ємом або від 1 : 3 до 1 : 3,5 по масі

Основні вимоги, що пред’являються до розчинів

Щоб штукатурний розчин вийшов якісним і мав хорошу адгезію, при його виготовленні, необхідно дотримувати деякі вимоги:

• Розчин повинен добре зчіплюватися з поверхнею при нанесенні.
• Він повинен добре триматися після нанесення і висихання.
• Довговічність обробки повинна бути максимальною.
• Розчин повинен виконувати свої додаткові функції.
• Він повинен зручно наноситися і розрівнюватися.
• Товщина шару повинна бути достатньою для виправлення нерівностей і створення захисних і декоративних ефектів.
• Вартість його повинна бути мінімальною.

Крім того:

• Розчин складається з трьох компонентів: сполучного, наповнювача і води. В якості сполучного використовують цемент, вапно, гіпсові склади, гіпс, глину та інші матеріали. В якості сполучного – річковий пісок. Іноді до складу розчинів включають рідкі добавки, які змінюють властивості суміші. Іноді додають і інші добавки – рубану солому, тирсу і т. Д.
• Для розчину прийнято використовувати таку характеристику, як марка – міцність на стиск. Оштукатурювання прийнято проводити складами, які мають марку нижче, ніж підстава. Пов’язано це з тим, що при усадки і зрушення стін, оштукатурених занадто міцним розчином, можливо сколювання підстави. Це дуже серйозне пошкодження. Тому марочних розчинів повинна бути не вище 75-100, це набагато нижче, ніж міцність більшості підстав. А стіни з матеріалів низької міцності, такі як саман і глинобитні, рекомендується обробляти тільки особливими складами.
• Залежно від призначення, розчин готують з певними пропорціями за обсягом – беруть потрібне кількості наповнювача, зв’язуючого, води і добавок. Зазвичай, так як немає якихось особливих вимог до високої міцності, беруть в потрібній кількості пісок і наповнювач, а воду додають до досягнення необхідної рухливості. При цьому важливо не помилитися з пропорціями – при занадто великій кількості наповнювача розчин тріскається при висиханні, а при дуже малому – має низьку міцність.
• З водою теж треба бути обережніше. Занадто рухливий розчин буде стікати по стіні і їм не можна буде створити товстий шар. Однак іноді перед нанесенням роблять дуже рідкий склад і наносять перший шар для кращого зчеплення – обризг. Рідкий розчин має властивість сильно тріскатися, особливо в спеку і на протязі.
• Густий також не дозволить наносити його відразу великими шарами. Розчин буде погано триматися на поверхні і в подальшому погано зчіплюватися, так як підставу буде відразу пити з нього воду, і він буде втрачати міцність в місці контакту. Оптимально готувати суміш потрібної вологості і рухливості, а для запобігання занадто швидкого висихання робити добавки.

Приготування розчину повинно враховувати два фактори – час життя і якість перемішування. Час життя розчину – це той час, протягом якого він придатний до використання, зберігає первісну рухливість і схвативаемость. Від цього залежить, скільки готувати розчину, чи довго його треба перемішувати, або краще вже відразу почати використовувати. Не варто готувати занадто багато суміші з малим часом життя, інакше можна не встигнути його використовувати.

Якість перемішування має бути таким, щоб всі компоненти розчину були розподілені по його об’єму рівномірно. Перемішують розчин за допомогою лопат, кельмою, дрилів-міксерів, бетономішалки. При приготуванні вручну набагато простіше спочатку зробити гарцовку – суміш з сухих компонентів. А потім додати в неї воду і додатково розмішати.

Сухий склад приготувати простіше. Він не такий важкий і легше перемішується лопатою або кельмою.

·         Якісний розчин повинен мати правильну консистенцію – це значно полегшить роботу з його нанесення на поверхні, шаром будь-якої товщини. Від консистенції залежить рухливість розчину, його адгезія і здатність заповнювати всі тріщини і нерівності на оброблюваної поверхні.

Наскільки правильну консистенцію має виготовлена суміш, можна визначити самостійно, спираючись на подану ілюстрацію:

Різні консистенції штукатурних розчинів (зліва – направо)

1 – Якщо при сгребанні в бік готової штукатурки з допомогою кельми розчин рветься, в нього слід додати води.

2 – Розчин вважається занадторідким, якщо при його сгребанні, слід від кельми розпливається, як показано на середньому фото.

3 – Єнормальним розчин, якщо при сгребанні  він не рветься і тримає означену форму – це оптимальна консистенція суміші,в якій достатню кількість води.

Породу матеріалів і способу обробки декоративні штукатурки діляться на три групи:

1.Кольорові вапняно-піщані штукатурки

2.Теразитові штукатурки

3.Кам’яні штукатурки

Вапняно-піщані розчини

Декоративні вапняно-піщані штукатурки застосовують, як для внутрішніх, так і для зовнішніх робіт. Однак більше вони підходять для зовнішньої обробки. Справа в тому, що внутрішні приміщення житлових і суспільних будинків з ряду причин доводиться ремонтувати зі зміною цвіту стін. А змінити тональність кольорових штукатурок важко.

В кольорових вапняно – піщаних штукатурках основним заповнювачем являється природний кварцевий пісок. Щоб отримати більш міцні штукатурні розчини  і з економити в'яжучі, потрібно в розчини додати пісок або крошку різних розмірів. Якщо взяти 4 ч. великої крошки (розміром 3-5 мм) або піску, 2 ч. середньої крошки або піску (розміром 2-3 мм) і 1 ч. мілкой крошки або піску (розміром 0,5-2 мм), то отримуєм суміш  з якої можно приготувати плотний по структурі і економний в відношенні розходу в’яжучих матеріалів розчин.

Кольорові вапняно-піщані розчини готують у розчинозмішувачі. Спочатку заливають рідке вапняне тісто, потім засинають цемент. Перемішують 1...2хв, засипають пісок і перемішують ще 3 хв. Після цього вводять матеріал, що офарблює (пігмент), попередньо перетертий в фарбопульті

Кольорові вапняно-піщані розчини готовлять також із сухих сумішей, виготовлених у заводських умовах. Наносять їх на ґрунт із вапняного розчину (іноді з невеликою добавкою цементу) після отвердіння ґрунту (на 6...7-й день).

Кам'яні штукатурки — найбільш трудомісткий і склад­ний вид штукатурних робіт, їх застосовують переважно для опо­рядження цоколів і фасадів монументальних будинків, імітуючи облицювання природним камнем — мармуром, гранітом, туфом тощо. Кам'яна штукатурка більш міцна, довговічна і декоратив­на, ніж усі інші види декоративних штукатурок.

Для виконання кам'яної штукатурки розчини приготовляють із цементу, вапняного тіста, мармурового дрібняка або інших по­дрібнених гірських порід крупністю 0,3...0,5 мм, кварцового піс­ку, слюди, пігменту. Оскільки в розчині кам'яної штукатурки основним заповнювачем є дрібняк декоративних гірських порід(граніт, мармур, вапняк), а доданий пігмент лише доповнює колір дрібняка, декоративний шар штукатурки після оброблення виглядає як природний ка­мінь.

Кам'яні штукатурки ще називають мармурові штукатурки.

Розчини для камневидное штукатурок. В'яжучим служить декоративний білий або розбілений звичайний портландцемент. Як розбілювач застосовують вапняне  тісто і частково - борошно білих гірських порід (вапняків, доломітів, мармуру та ін). Заповнювач в цих штукатурках застосовують частіше складовою - з білою або кольоровою кам'яною крихти та піску (природного кварцового або отриманого подрібненням декоративних кам'яних порід). Тверді розчини пластифицируют вапняним тістом, яка одночасно і освітлює їх. При недостатньо інтенсивної природної фарбуванні декоративних заповнювачів в суміш вводять пігменти.

Для приготування розчину попередньо камневидного ретельно змішують цемент з пігментом і додають, продовжуючи перемішування, кам'яне борошно. Декоративні породи подрібнюють і сортують на три фракції: 2,6...5 мм (крихта); 0,6... 2,5 мм (пісок) і 0,15...0,5 мм (борошно), а вапно-тісто перетворюють у вапняне молоко, розбавляючи її водою до 65 %-ної вологості. Готуючи розчин, в змішувач вливають вапняне молоко, потім вводять пігментовану суміш цементу з кам'яним борошном і перемішують протягом 2...3 хв. Після цього засипають заповнювач (кольоровий подрібнений або кварцовий природний пісок) і знову перемішують протягом 1,5...3 хв до отримання однорідною за кольором маси з рівномірним розподілом в ній крихти та піску.

Мармуроподібні штукатурки являють собою сухі гіпсові суміші відповідних кольорів, зачинені клейовим розчином, ретельно шліфовані після затвердіння.

Для отримання мармуру з відповідним малюнком у гіпс додають лугостійкі і світлостійкі пігменти, які не здатні змінювати міцності розчину. Їх додають у кількості від 0,25 до 15% ваги в'яжучого в залежно від інтенсивності пігменту та необхідного тону забарвлення мармуру. Для приготування сухої суміші чистий гіпс просівають через сито з 625 отв/см і розсипають на верстаті (розміри: довжина - 3,5 м, ширина-1...1,5 м) рівним шаром товщиною 6... 8 см; зверху його просіюванням через сито розподіляють пігмент. Розсипану суміш  перемішують перелопачують кельмою, двічі просіюють через сито з 625 отв/см2 м, якщо потрібно, перетирають на кульовому млині до отримання однорідного кольору. Готові сухі суміші зберігають у сухому місці в скринях.

Теразитові розчини

Теразитовый штукатурний розчин

Теразитовый штукатурний розчин по-іншому називається декоративною штукатуркою, якою покривається фасадна частина будівлі, а також іноді – стіни коридорів і передпокоїв. Складається цей обробний матеріал з різних компонентів. Так, крім цементу, він може включати в себе мармурову крихту, гашене вапно, слюду та інші мінеральні речовини, а крім них – колірний пігмент вибраного відтінку.

Для приготування теразитових розчинів склад заповнювачів підбирається таким образом: на 4 ч. крошки( крупністю від 2 до 4 мм) 9 ч. кварцевого піску. В тому випадка, якщо в суміш ввести більш крупнішу крошку( з зернами від 4 до 6 мм),без піска, то на 12 ч. крошки добавляють 3 ч. мармурової пудри. Це необхідно для того, щоб отримати більш щільний і добре укладений розчин.

Розчини для теразитовых штукатурок виготовляють з сухої кольоровий суміші заводського виробництва, яка складається з в'яжучих, наповнювачів і пігментів. Для приготування розчину суху суміш перемішують у змішувачі з водою до однорідної маси необхідної консистенції. Такі суміші випускають трьох марок по крупності заповнювача: М - дрібна суміш (фракції 1...2 мм); С - середня (2...4 мм) і До - велика (4...6 мм).

Як заповнювач застосовують кварцовий пісок, бажано світлий, фракцій до 1,25 мм (вміст зерен розміром від 1,25 до 1,5 мм допускається не більше 3% маси) без пиловидних і глинистих частинок. Наповнювачем служить кам'яна мука - мармурова або вапнякова, декоративної добавкою - слюда дроблення. Крім сумішей, зазначених в рецептах, можна готувати терразитовые склади інших кольорів, використовуючи як ці, так і інші пігменти: наприклад, сажу - для сірого, світло - і темно-сірого, палену умбру - для світло-коричневого, охру - для кремового кольорів, а також мумію природну, залізний сурик і ін.

При виготовленні слід враховувати, що готові суміші повинні бути добре перемішаними, сухими, без злежаних частинок і грудок. Рухливість розчину, приготованого з терразитовых сумішей, повинні бути в межах 7...8 см по стандартному конусу. Марка затверділого розчину за межі міцності при стисненні - не менше 50 (а у віці 7 діб - 35) та по морозостійкості - не менше 35. За час висихання терразитовом розчині не повинні з'являтися усадочні тріщини. Зберігають суміші в сухому закритому приміщенні в паперових мішках по 20 кг в кожному або навалом протягом не більше 1 міс. Транспортують їх також в мішках, а незатаренные - в закритих бункерах, цементовозах або спеціальному автотранспорті. Об'єднані накривочні склади готують з окремих компонентів або із сухих штукатурних сумішей на мінеральних в'яжучих з додаванням синтетичних або клейових шпаклівок, змішуються в заданих співвідношеннях і зачиняються водою

Також декоративні розчини існують в готовому вигляді. Розглянемо декілька видів.

Приготування складу

У магазині купують готові сухі суміші, призначені для вирівнювання нерівностей стін, вони розфасовані в непромокальні мішки і для початку роботи вимагають розведення водою. У продажу є і готові, вже розбавлені суміші, які можна наносити на поверхню відразу після відкривання пластикового відра. Для економії коштів купують сухі суміші, після декількох разів тренування маса легко розмішується з водою насадкою на дриль за типом віночка.

Для першого разу розбавляють невелика кількість сухої речовини, так як отриманий розчин може швидко висихати, тому велика кількість розчину не готують. Для розрахунку необхідної кількості мішків користуються попереднім розрахунком, який виглядає так:

• для штукатурення грубозернистими (стартовими) складами на 1 кв. м товщиною 1 мм йде 1,8-2 кг сухої речовини, якщо потрібно накласти товстий шар, то норму множать на товщину шару в міліметрах;
• в таких же умовах витрата среднезернистого матеріалу складе 1,5-1,7 кг на квадрат, при цьому розрахункова товщина шару також прийнята вже в 1,0 мм;
• для виконання шару дрібними сухими сумішами товщиною в 1 мм на квадрат площі піде 0,9-1,1 кг речовини.

У чисту ємність наливають воду, потім сиплють суміш (не навпаки), воду використовують кімнатної температури. Для правильного замісу слід насипати відразу всю кількість сухої речовини, якщо розчин виходить густим, краще трохи додати води. У рідкий розчин додавати сухої компонент гірше, так як виходять важко розбиваються грудки.

Після перемішування вичікують близько 1 хвилини і знову використовують міксер. Іноді кольорові пігменти додають безпосередньо в готовий розчин або наносять фарбу на готовий шар.

 

 

CeresitCT 35 

Приготування розчинової суміші: в чисту ємність налити воду (температура води від +15 °С до +20 °С) з розрахунку 0,20–0,21 л на 1 кг сухої суміші (5,0–5,25 л на 25 кг), поступово додати суху суміш та перемішати низькообертовим міксером до отримання однорідної маси без грудок. Витримати розчинову суміш приблизно 5 хвилин, після чого знову перемішати. Використовувати розчинову суміш можна не менше 60 хвилин.

 

Ceresit CT 63

Штукатурку Ceresit CT 63 можна купити у відрах повністю готову до використання. Перед застосуванням її необхідно ретельно перемішати. Допускається додавання невеликої кількості води, до 125 мл на 20 кг суміші.

Ceresit CT 137

Суху суміш залити чистою водою(температура води +15-20 °С) з розрахунком 5,5-5,7 л води на 25 кг сухої суміші з зерном 1,5 мм і 4,3-4,7 л води на 25 кг сухої суміші з зерном 2,5 мм, і перемішати до отримання однорідної маси без комків за допомогою низькообертової  дрелі з насадкою. Потім розчинну суміш витримати 5 хвилин, після чого знову перемішати. Використовувати розчинну суміш можна протягом  90 хвилин.

Домашнє завдання: вивчити та законспектувати. 

Дати письмово на відповіді на запитання та скинути їх в приват:

1. Безпека праці при приготуванні декоративних розчинів.

2. Пояснити організацію робочого місця при приготуванні декоративних розчинів

3. Пояснити, що являється основним заповнювачем в кольорових вапняно-піщаних штукатурок?

4. Пояснити, який склад заповнювача для приготування теразитових сумішей?

5.Пояснити, який склад заповнювача, якщо в суміш ввести більш крупнішу крошку(з зернами від 4 до 6 мм), без піску?

6. Пояснити, на скільки хвилин готується розчин для роботи.

7. Пояснити, що служить заповнювачем для кам’яних штукатурок?