Група № 2. Четвер 12 листопада 2020 року

Урок за розкладом № 7

Предмет: Технологія штукатурних робіт

Тема уроку: 

"Класифікація та призначення підйомно -транспортних механізмів."

Класифікація підйомно-транспортного обладнання

Підйомно-транспортне обладнання призначається для механізації праці при виконанні таких операцій: розвантаження і навантаження транспортних засобів; переміщення і підйом ванта­жів на різні рівні будівлі; укладання їх штабелями, на стелажі і в підсобні приміщення; внутріскладське і внутрімагазинне перемі­щення вантажів до місця їх дальшої обробки.

Підйомно-транспортне обладнання поділяють за такими основ­ними ознаками: функційним призначенням; ступенем механізації праці; періодичністю дії; родом перероблюваного вантажу; типом приводу.

За функційним призначенням обладнання поділяють на три групи: вантажопідйомні машини (електричні талі, вантажні ліфти, вантажопідйомні крани); транспортувальні машини (конвеєри, транспортери); вантажно-розвантажувальні (електричні наванта­жувачі, штабелери, електричні візки) й штабелювальні машини (електроштабелери, крани-штабелери).

За ступенем механізації праці розрізняють засоби механізації, комплексної механізації і автоматизації (вантажопідйомні крани, конвеєри, електронавантажувачі, автоматизовані крани-штабеле­ри); засоби малої механізації (ручні вантажні візки, домкрати).

За періодичністю дії підйомно-транспортне обладнання поді­ляють на два види: машини безперервної дії (конвеєри, елеватори); машини циклічної (періодичної) дії (електричні навантажувачі, шта­белери, вантажопідйомні крани, ліфти).

За родом перероблюваного вантажу розрізняють обладнання для перевантаження тарно-штучних вантажів у ящиках, бочках, мішках (вантажопідйомні крани, електронавантажувачі, автонавантажува­чі); обладнання для перевантаження масових насипних і навалочних вантажів (ківшеві навантажувачі, стрічкові транспортери); облад­нання для перекачування й транспортування трубопроводами налив­них вантажів. За типом приводу обладнання поділяють на механізми ручної дії (ручні вантажні візки); машини з механічним приводом (електрона­вантажувачі), гравітаційні пристрої (роликові транспортери).

Підйомно-транспортне обладнання має бути безпечним в експлуатації; забезпечувати високу продуктивність і мати високий коефіцієнт корисної дії; бути зручним в роботі й легким в керуванні; мати необхідну конструктивну міцність і довговічність; бути економічним у виготовленні та користуванні.

Вимоги до підйомно-транспортного обладнання.

Підйомно-транспортні машини повинні відповідати таким вимогам:

• мати високу продуктивність і мати високий коефіцієнт корисної дії;

• бути зручними для використання по обслуговуванню стелажів і піддонів;

• бути легкими в керуванні;

• мати необхідну конструктивну тривкість, довговічність;

• бути економічними у виготовленні й експлуатації;

• відповідати вимогам техніки безпеки.

Кранами називають вантажопідйомні машини періодичної дії, за допомогою яких піднімають вертикально і переміщують горизонтально штучні, затарені і сипкі вантажі, утримувані вантажозатискним органом.

Залежно від конструкції розрізняють крани вантажопідйомні, мостові, козлові, крани-штабелери, автомобільні тощо. В підприємствах оптової торгівлі, а також на товарних дворах при станціях залізниць використовують вантажопідйомні мостові і козлові крани, крани-штабелери, автомобільні крани. Мостові крани дістали таку назву від основного несучого органу (металевої конструкції прогонної будови), так званого мосту, перекинутого через складські приміщення від однієї стіни до іншої.

Транспортні машини і механізми призначаються для горизонтального і слабо похилого пересування сипких і штучних вантажів на відносно невеликі відстані в межах одного або кількох сполучених складських приміщень, а також при навантаженні транспортних засобів. За принципом дії транспортувальні машини і механізми поділяють на дві групи: безперервної дії – конвеєри, транспортери (стрічкові, пластинчасті, роликові) і періодичної дії – візки ручні, електричні, кабельні, з двигуном внутрішнього згорання, тягачі.

для підйому вантажу на невелику висоту (до 1 м.) служать домкрати, вживані зазвичай при ремонтних і монтажних роботах. Розрізняють гвинтові, рейкові для важеля, зубчасто-рейкові і гідравлічні домкрати;

 Група № 2. Четвер 12 листопада 2020 року.

Урок за розкладом № 6

Предмет: Технологія штукатурних робіт

Тема уроку: " Державні стандарти, які розповсюджуються на всі види проектної документації"

1 СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ

1.1 Даний стандарт установлює загальні положення з призначення Системи проектної доку­ментації для будівництва (СПДБ), склад класифікаційних груп і правила познак стандартів СПДБ, що поширюються на всі види стандартів системи проектної документації для будівництва.

2 НОРМАТИВНІ ПОСИЛАННЯ

У цьому стандарті є посилання на такі нормативні документи:

ДБН А.1.1-1-93 Система стандартизації і нормування в будівництві. Основні положення

ДСТУ 1.1:2001 Національна стандартизація. Стандартизація та суміжні види діяльності. Тер­міни та визначення основних понять

ДСТУ 1.5:2003 Національна стандартизація. Правила побудови, викладення, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів

ГОСТ 13.1.002-80 Репрография. Микрография. Документы для съемки. Общие требования и нормы (Репрографія. Мікрографія. Документи для зйомки. Загальні вимоги та норми)

3 ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ

У цьому стандарті використані терміни, установлені в ДСТУ 1.1: вимога, міжнародний стандарт, національний стандарт, стандартизація, проект стандарту. Нижче наведено терміни та визначення, використані у цьому стандарті.

3.1 умовне зображення

Відтворення обумовленими графічними символами (чи символами разом з літерами і/або цифрами) різних предметів або понять у проектній документації

3.2 умовна познака

Відтворення обумовленими літерами (чи літерами разом з цифрами) різних предметів або понять у проектній документації

4 ПРИЗНАЧЕННЯ СТАНДАРТІВ СИСТЕМИ ПРОЕКТНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ ДЛЯ БУДІВНИЦТВА (СПДБ)

4.1 Система проектної документації для будівництва – комплекс    нормативних організаційно-методичних документів, що установлюють загальнотехнічні вимоги, необхідні для розроблення, обліку, зберігання і застосування проектної документації для будівництва об'єктів різного призначення.

4.2 Головне призначення стандартів СПДБ полягає у встановленні єдиних правил виконання проектної документації для будівництва, які забезпечують:

- уніфікацію складу, правил оформлення і обігу документації з урахуванням призначення проектних документів;

- комплектність документації, що видається замовнику, з урахуванням спеціалізації підрядника, виду і призначення документів, які ним використовуються;

- максимально необхідний обсяг документації для виконання будівельно-монтажних робіт;

- загальні правила виконання креслень і текстових документів незалежно від призначення об'єкта, що проектується, і виду проектних рішень;

- уніфікацію форм проектних документів і графічних зображень з видаленням інформації, що не потрібна споживачу;

- уніфікацію термінів і понять, що застосовуються в СПДБ;

- застосування проектної документації в автоматизованих системах проектування і управління будівельним виробництвом;

- можливість якісного випуску проектної документації та її репрографії.

Крім того, вимоги стандартів СПДБ повинні бути взаємопов'язані з вимогами стандартів відпо­відних уніфікованих систем документації, в т.ч. державних стандартів Єдиної системи конструкторської документації (ЄСКД), стандартів системи репрографії та СФД, міжнародних стандартів ІСО і МЕК, а також з іншими взаємопов'язаними нормативними документами.

5 КЛАСИФІКАЦІЯ І ПОЗНАКИ СТАНДАРТІВ СПДБ

5.1 Стандарти СПДБ згідно з класифікацією нормативних документів України в галузі будівництва (додаток 1 ДБН А. 1.1-1 "Система стандартизації та нормування в будівництві. Основні положення") складають комплекс А.2.4 "Система проектної документації для будівництва".

Комплекс відноситься до підкласу А.2 "Вишукування, проектування і територіальна діяльність", класу А "Організаційно-методичні нормативні документи".

5.2 Познаки стандартів СПДБ будуються за класифікаційною ознакою і складаються з:

- категорії документа – ДСТУ (національний стандарт України);

- індексу нормативних документів в галузі будівництва – Б;

- шифру комплексу "Система проектної документації для будівництва" – СПДБ;

- реєстраційного номера, виданого Мінрегіонбудом України, при затвердженні стандарту СПДБ;

- року прийняття стандарту.

Домашнє завдання: Через інтернет ресурс онайомитись із змістом державним стандартом на всі види проектної документації. скластии їх перелік в таблиці.

 

Група № 2. Четвер 12 листопада 2020 року

УРОК ЗА РОЗКЛАДОМ №3

ПРЕДМЕТ : ТЕХНОЛОГІЯ ШТУКАТУРНИХ РОБІТ

Тема уроку:" Види матеріалів для виготовлення вентиляційних коробів.Кріплення вентиляційних коробів."

Повітроводи, труби, вентканали, вентиляційні короба

Основне завдання - переміщення і розподіл повітряних мас в тому числі подача чистого повітря, викид відпрацьованого або забрудненого і тд.

Повітроводи для переважної більшості систем вентиляції, аспірації і кондиціонування є центральною, невід'ємною частиною.

Завдання по організації переміщення повітря бувають дуже різні і відповідно це відбивається у величезному асортименті вентиляційних каналів, спробуємо трохи розібратися і спробувати запропонувати необхідні варіанти на різні випадки.

Окремо хочеться відзначити важливість труби для витяжки в системах їх матеріал, форма, конфігурація і багато інших цікавих речей. Важливо пам'ятати що навіть найменша тонкість або деталь буде впливати на систему тим чи іншим чином.

Важливо звернути увагу що повітроводи працюють разом з системою розподілу повітря і охолоджуючим обладнанням і на стиках потрібно бути дуже уважним, як правило повітропровід підбирають під обладнання, а систему розподілу під повітроводи але буває що під все підлаштовують систему повітропроводів, все залежить від об'єкта.

У ТОВ «Вент-Заводи» представлений великий вибір вентканалов, де Ви зможете вибрати і купити повітропровід в Києві, Київській області та Україні, які буде відповідати всім вимогам. Труби для вентиляції в компанії «Вент-Заводи» - бездоганної якості за найкращою ціною в широкому асортименті!

Види вентиляційних коробів:

Вентіляціонние канали класифікуються за кількома основними параметрами:
- матеріалами;
- перетину;
- формі;
- наявністю або відсутністю теплоізоляції;
- за типом монтажу;
- про особливості виконання;
- по жорсткості;
- по температурному режиму роботи;
- по продуктивності і тиску;
- за ступенем агресивності середовища;
- за рівнем вологості;
- за ступенем вибухозахисту;
- інше...

За формою вентканали поділяють на два види: прямокутні і круглі.

Переваги круглих повітропроводів:

• меншу вагу і розмір;
• кращі аеродінаміческіе характеристики;
• менше деталей і вузлів, що спрощує процес установки;
• висока жорсткість не дозволяє круглому вентиляційного каналу прогинатися при його експлуатації;
• вартість набагато менше.

Переваги прямокутних повітропроводів:

- простота і функціональність монтажу;
- величезна пропускна здатність за порівняно з круглими трубами для витяжки.
- дають можливість заощадити важливу площа будівлі, наприклад, при застосуванні прямокутних повітропроводів можна знизити висоту вентканалов що дозволить значно збільшити «важливу» висоту стель.

Використовувані матеріали

Згідно використовуваних матеріалів, вентканали можуть випускатися з наступних матеріалів:
• Оцинкованої стали;
• Чорного металу;
• Нержавіючої сталі;
• Пластика;
• Полимера;
• Текстилю.

 Воздуховоди з оцинкованої сталі є найбільш часто використовуваними в системах вентиляції. Такі вироби можуть застосовуватися практично скрізь, їм не страшна корозія і багато інших проблем, оскільки шар цинку створює додатковий захист.

Вентиляційна труба з чорного металу здатна витримати більш суворі умови, які пов'язані з абразивністю, підвищеними температурами, проте більш схильна до корозії. Їх широко застосовують з товщиною стінки 1,5-3 мм що рази більше ніж оцинковані повітроводи 0,55 - 1,5 мм.

Повітроводи з нержавіючої сталі - їх використовують в складних умовах де висока температура, вологість, агресивне середовище, підвищені вимоги до зовнішнього вигляду і ін.

Пластикові повітроводи - відрізняються міцністю, невеликою вагою, що не піддаються корозії, хороші експлуатаційні характеристика, низька ціна, а також легкість проведення монтажу або демонтажу. Як правило, їх встановлюють в побутових, комерційних приміщеннях, на виробництві та ін.

Ізольовані вентиляційні труби

Повітряні канали можуть випускатися як з теплоізоляцією, так і без.
Термоізольовані вентканали призначені для експлуатації в умовах помірно-холодного і холодного кліматичного поясу. Вони застосовуються для запобігання теплових втрат.
Шумоізольовані труби вентиляційні ефективно знижують рівень шумового тиску повітря в каналі.

Варіанти монтажа

За способом монтажу вентиляційні труби діляться на:
• Зовнішні, які прокладаються наприклад по фасадах будівель;
• Вбудовані - можуть монтуватися і потім заливатися в бетонні стіни, перекриття і тд;
• Внутрішні - монтуються всередині приміщень.

Особливості конструктивного виконання вентиляційних коробів

За конструкційним особливостям подібні елементи можна поділити на такі види:
• Прямошовні;
• Спирально-навивні.

Прямошовні повітроводи випускаються з металевого цільного оцинкованого листа товщиною від 0,55 до 1,2 мм і довжиною 1,25 м.
Спірально-навивні труби для вентиляції випускаються з оцинкованої стрічки, товщина від 0,5 до 1 мм, довжина - не має обмежень.

Монтаж вентиляційного короба

варіантів крепежа дуже багато, залежать від багатьох параметрів в тому числі від матеріалу воздуховода, характеристик повітряного потоку і тд. Фіксування деталей короба здійснюється перфострічкою, скобою, рейкою і тд,

Матеріал, який використовують для виготовлення короба

Для того, щоб зробити короба для вентиляційної витяжки найчастіше застосовують два основних види матеріалів: пластмаса і метал різних видів і конфігурацій.

Варто зазначити що в залежності від завдання яку повинна виконувати труба на витяжку підбирається той чи інший матеріал.

Жорсткість повітропроводів

Згідно рівню жорсткості канали поділяють на такі види:
• Жорсткі;
• Напівжорсткі;
• Гнучкі.

Жорсткі повітроводи, до них відносяться металеві, оцинковані, поліпропіленові та інші ... Головна їхня особливість - жорсткість і незмінність форми ... Жорсткі це самі часто використовувані на об'єктах вид вентканалов.

Гофровані (гнучкі) повітроводи для вентиляції надають можливість на момент прокладки міняти напрямок. В їх основі лежить арматура з міцного металевого прута, в той час як стінна поверхня виробляються з фольги ламінованої типу, поліуретану та ін.
Подібні вироби легкі в переміщенні, прокладці, але аеродинамічні характеристик істотно поступаються жорстким і напівтвердим. Рекомендуємо їх використовувати на невеликі відстані.

Напівтверді повітроводи - прокладають при спорудженні будівлі в бетонних стінах, перекриттях і тд.

Їх виготовляють з інженерного пластика, в якому є велика кількість технологічних плюсів: довговічні, міцні до ударів і навантаженні, стійкі до температур.


Не знаєте який вибрати вент канал під свої потреби? Тоді Вам слід звернутися в виробничо проектно-монтажну компанію «Вент-заводи». Наші висококваліфіковані фахівці допоможуть не тільки підібрати оптимальний варіант труби для вентиляції і кондиціонування, а й також виготовити і провести якісний монтаж.

Вимоги, що висуваються до вентиляційних каналів

1. Характеристика матеріалу;
2. Продуктивність;
3. Герметичність;
4. Звукоізоляція;
5. Теплоізоляція;
6. Огнеупорность;
7. Антикорозійний захист.

Монтаж вентиляційної труби

Правила виконання настановних робіт відрізняються в залежності від матеріалів вентиляційних каналів:

• Гофровані монтувати найлегше, комплектуючих, інструментів і навичок для монтажу потрібно менше ніж в інших випадках, як правило використовують в найпростіших системах.
• Пластикові. В даному випадку установка також є досить-таки простий. Вентканал можна розрізати ножівкою, після чого зібрати за короткий проміжок часу. Для істотного поліпшення ізоляції використовується клейовий герметик. Перехідники дають можливість під'єднати компоненти з круглим або прямокутним перетином вручну без додаткових пристосувань і труднощів;
• Металеві. Монтаж сталевих елементів є більш трудомістким і складним. Збираються подібні елементи внахлест. Для забезпечення герметичності приєднання проводиться обробка клейовим розчином.

Домашнє завдання: Вивчити та законспектувати. Фотовіт скинути в приват.

 Група № 21 Четвер 12 листопада 2020 року

Урок за розкладом №1

Предмет: Технологія штукатурних робіт

Тема уроку: Опорядження поверхонь гідроізоляційною штукатуркою"

 Будівлі і споруди в процесі екслуатації піддаються впливу води і вологи. Зволоження конструкцій будівель і споруд може бути пов’язано як з технологічними процесами, так і з зовнішніми впливами – опади, підвищена вологість повітря, грунтові води тощо. В результаті поступово руйнується матеріал конструкцій, знижується їх довговічність, і як наслідок виникає корозія бетону, металевих закладних частин і арматури, знижується міцність бетону при циклічному заморожуванні, відтаванні тощо. Погіршуються експлуатаційні показники огороджувальних конструкцій будівель, знижуються теплофізичні, санітарно – гігієнічні показники приміщень через підвищення вологості повітря і утворення плісняви, грибка, водоростей тощо, з’являються вицвіти і висоли на поверхні конструкцій. Тому забезпечення захисту конструкцій від дії води і вологи є важливим інженерним завданням при будівництві і експлуатації будівель і споруд. З цією метою застосовують гідроізоляційні і водозахисні матеріали - бетони високої водонепроникності, цементно - полімерні склади. Так як же декількома словами сказати, щож таке гідроізоляція?

 Гідроізоляція - здатність перешкоджати проникаючій дії води, яка просочуються через конструкцію під певним тиском. Мета її використання - це захист будівельних конструкцій, механізмів, будівель і споруд від негативних наслідків впливу вологи і води. З вашого досвіду, які види гідроізоляції  ми використовуємо в процесі будівництва. 

Види гідроізоляції: обмазувальна, штукатурна, фарбувальна, ін’єкційна, плівкова, обклеювальна, мастики. .Заповнити таблицю

 Застосування гідроізоляції

  1 Плоскі покрівлі

 2 Скатні покрівлі

 3 Вигнуті покрівлі

 4 Промислові покрівлі

 5 Фундаменти

 6 Споруди 

7 Водойми 

8. Склад водонепроникних розчинів

 Найстарша гідроізоляційна штукатурка, що застосовувалося ще нашими дідами по фундаментах під зруби й у льохах – це залізнення. Пригадайте, що називається залізненням? І якими способами його виконують? (Залізнення – це щільний і твердий шар в 2-3 мм із чистого цементу (цементного тіста) без наповнювачів. Виконують сухим і мокрим способом.) 

Гідроізоляційна (водостійка) штукатурка складається зі звичайного цементного розчину складу 1:1; 1: 2; 1: 3, який наноситься на поверхню спеціальним торкретагрегатом .  Цей спосіб називається торкретуванням і полягає в тому, що струмінь розчину під тиском стисненого повітрявдаряється об поверхню і утворюється дуже міцний і водонепроникний шар .

В окремих випадках, для підвищення гідроізоляційних властивостей, у цементнопіщаний розчин уводять ущільнювальні добавки (церезит,рідке скло, нітрат кальцію, алюмінат натрію, хлорид заліза, бітумну емульсію й полімери). 

 В’яжучі. Заповнювачі. Спеціальні добавки 

1. Портландцемент (ПЦ);

 2.Водонепроникний розширний цемент (ВРЦ); 

3.Водонепроникний безусадковий цемент (ВБЦ).

 4. Кварцовий пісок.

 5. Церезит 

6. Натрієве рідке скло (Nа2O+Sі2); 

7. Алюмінат натрію (NаАlO2);

 8. Хлорид заліза (Fe2Cl3);

 4. Полімери (бітумна емульсія, латекси)

 Найпоширеніші розчини з добавкою церезиту. Церезит виготовляють з олеїнової кислоти, вапна, аміаку, водного розчину сірчанокислого амонію. Він представляє собою сметаноподібну масу білого або жовтого кольору, що складається з нерозчинних часток (30 - 40%), зважених у воді (70-60%). У розчини церезит вводять у вигляді церезитового молока, яке одержують, розводячи церезиту воді ( 1 частина церезиту і 10 частин води). Церезитовим молоком зачиняють масні цементні розчини. Церезит заповнює дрібні пори, збільшуючи щільність розчину і тим самим робить його водонепроникним. Недолік церезитових розчинів полягає в поганому зчепленні з раніше нанесеним шаром, сповзання з нього і повільному схоплюванні. Церезитові розчини використовують не пізніше, ніж через годину після їх приготування.

 Розчини на рідкому склі мають не тільки водонепроникні, але і непроникні для нафтопродуктів покриття. Щоб отримати водонепроникний розчин, рідке скло за вказівкою лабораторії розводять у воді і цим складом зачиняють суху цементнопіщану суміш. Тверднучи, рідке скло утворює на поверхні штукатурного шару водонепроникну плівку. Однак ця плівка руйнується під дією вуглекислого газу, що міститься в повітрі, тому накривку зазвичай виконують масним цементним розчином і поверхнюзалізнять. Розчини на рідкому склі схоплюються вже через 1 - 2 хв після їх змішування. Схоплювання відбувається тим швидше, чим більше в розчині рідкого скла. Тому готувати розчин треба малими порціями, відразу ж їх використовуючи. Швидке схоплювання розчинів на рідкому склі дозволяє закладати ними такі тріщини, з яких просочується вода.

 Водонепроникні штукатурки отримують також з розчинних сумішей з алюмінатом натрію. Ці розчини використовують рідше, ніж церезитові і розчини з рідкого скла, оскільки вони подразнюють шкіру і слизові оболонки. Розчини з алюмінатом натрію застосовують для закладення тріщин у бетоні, для влаштування водонепроникних штукатурок по сирих невисихаючих поверхонях бетону і кам'яної кладки, а також для влаштування водонепроникних цементних стяжок в санвузлах. Для приготування штукатурних розчинів суху цементно-піщану суміш складу 1: (2-3) зачиняють 2-3%-ним розчином алюмінату натрію. Розчини ці готують на сульфатостійкому портландцементі марки 400. На будівельний майданчик звичайно поставляють 30%-ний водний розчин алюмінату натрію щільністю 1440 кг/м3. Щоб отримати 2%-ний розчин алюмінату натрію, його розводять 15 частинами, а 3%-ний - 10 частинами. Розчини з алюмінатом натрію наносять при температурі повітря в приміщенні не нижче 5 ° С. Температура розчину може бути 10-30 ° С. При визначенні обсягу замісу необхідно враховувати, що розчин схоплюється в залежності від температури розчину і повітря через 10 - 30 хв. Розчини з алюмінатом натрію розраховані на тверднення у вологому середовищі. Тому штукатурку з таких розчинів необхідно регулярно зволожувати протягом 3 діб. 

 Працювати з розчинами, що містять алюмінат натрію і тому мають сильну лужну реакцію, необхідно в окулярах, гумових чоботях, рукавичках і фартуху. Для надання першої допомоги при опіках у приміщенні, де працюють з цими розчинами, повинні бути водопровідна вода і бак з нейтралізуючим складом (1%-ним розчином оцтової кислоти). Користуватися алюмінієвої і дерев'яною тарою для зберігання алюмінату натрію і при роботі з ним забороняється. Обов’язково перед приготуванням розчину перевіряють придатність (сумісність) цементу з алюмінатом натрію. Роблять це у такий спосіб: із цементно-піщаної суміші складу 1:3 (за масою), зачиненої 3%-ним розчином алюмінату натрію, виготовляють кульку діаметром близько 3 см. Консистенція розчину повинна бути такою, щоб кулька не прилипала до рук і не тріскалася. Відразу ж після виготовлення кульку опускають на 1 год у скляний циліндр діаметром 5-6 см, висотою 30-40 см, наповнений водою з температурою 15- 30 ° С. Якщо кулька, пройшовши через стовп води до дна циліндра, залишається неушкодженим, а вода в циліндрі протягом години не помутніє, то цемент придатний. Якщо кулька зруйнується або вода помутніє, то непридатний або цемент, або алюмінат натрію. 

Домашнє завдання : Вивчити та законспектувати. Дати відповіді на контрольні запитаннята виконати розрахунок. Фотозвіт чекаю у приват.

1. Які інструменти потрібні для роботи? 

2. Як підготувати поверхню для нанесення гідроізоляції? 

3. Назвати технологічні операції нанесення гідроізоляції. 

4. Виконати  розрахунок   необхідної кількості  матеріалів для приготування 2 метрів кубічних розчину на основі гідроізоляційної суміші Ceresit СR.

 Група № 2. Середа 11 листопада 2020року

Урок за розкладом № 7

Предмет: Технологія штукатурних робіт

Тема уроку:" Види вентиляційних шахт."Oснoвне завдання системи вентиляції – створення та підтримання на допустимому рівні параметрів мікроклімату в приміщенні, які реалізуються різними способами.

Для приміщень з великими надлишками теплоти створити необхідні умови можливо як за допомогою звичайного провітрювання (аерації), так і системою з механічним спонуканням, подаючи в приміщення необхідну кількість повітря з потрібними параметрами.

Вентиляційна система – це сукупність засобів (обладнання та комплектуючих) призначених для обробки, транспортування, подачі свіжого з подальшим видаленням відпрацьованого повітря.

Класифікуючи системи, виділяють наступні види вентиляції:

• природна вентиляція;

• механічна вентиляція або примусова;

• припливна і витяжна вентиляція;

• канальна та безканальна вентиляція;

• локальна і спільнообмінна вентиляція.

Природним способом повітря надходить через вікна, двері, димоходи і невеликі щілини у дверних та віконних отворах. Примусову вентиляцію зазвичай забезпечують вентилятори, побутові рекуператори, інша кліматична техніка

. Припливна вентиляція поставляє повітря в приміщення через припливні канали, а витяжна – видаляє забруднене. Щоб допомогти відтоку повітря, купують і встановлюють витяжний вентилятор.

При закладанні будівлі обов'язково проектують і створюють канали, через які буде здійснюватися повітрообмін. Канальна вентиляція зазвичай буває припливно-витяжною. Безканальна – це організація циркуляції повітряних мас з допомогою люстри-вентилятора, спеціальних клапанів або вентилятора, встановленого у вікні.

Схема повітрообміну в житлових будівлях така: зовнішнє повітря надходить безпосередньо в житлові приміщення, а видаляється через видаляючі канали кухонь та санвузлів. У квартирах із чотирьох і більше кімнат передбачається додаткове видалення із усіх кімнат, за винятком двох ближчих до кухні. Така схема повітрообміну надає можливість руху чистого зовнішнього повітря в житлові приміщення, а потім із них у напрямку побутових приміщень.

У гуртожитках і готелях витяжна вентиляція влаштовується в спальних кімнатах, санвузлах і підсобних приміщеннях, крім вестибюлів та кладових кімнат.

У житлових, громадських, адміністративно-побутових та комунальних будівлях повітропроводами є вертикальні прямокутні канали у капітальних внутрішніх цегляних стінах. Розміри каналів кратні розміру цегли, тобто 140×140мм, 140×270мм, 270×270мм. Мінімальний розмір вентиляційних каналів у цегляних стінах ½ х ½ цеглини (140х140мм). Відстань між суміжними каналами та між каналами і поверхнею стін повинна бути не менше ½ цеглини (140мм).Мінімальний розмір приставних повітропроводів із блоків або плит становить 100х150мм. У приміщеннях із нормальною вологістю приставні канали виконуються з гіпсошлакових або гіпсоволокнистих плит, а при підвищеній волозі – із шлакобетонних або бетонних плит товщиною 35-40мм.

У сучасних великопанельних будівлях вентиляційні канали виготовляють у вигляді спеціальних блоків або панелей із бетону, залізобетону тощо. Форма перерізу каналів – кругла, як найбільш раціональна.

Канали роблять вертикальними. Допускаються відводи каналів  на відстані не більш 1 м під кутом не менш 60° до обрію. Перетин каналу на ділянці відводу, вимірюване перпендикулярно осі каналу, повинне бути таке ж, як перетин вертикального каналу. Кладку похилих ділянок виконують із отесанных цегл, інших ділянок - із цілих.

У всіх місцях, де дерев'яні частини підходять близько до димових каналів ( димарям), улаштовують оброблення  з неспаленних матеріалів (цегли, азбесту) і збільшують товщину стінок каналу. Також обробляють місця, де конструкції наближені до вентиляційних каналів, що проходить рядом з димовими каналами. Відстань від спаленних конструкцій будинку до "диму", тобто внутрішньої поверхні газоходу, повинне бути не менш 380мм, якщо конструкції не захищені від загоряння, і не менш 250мм, якщо захищені.

Домашнє завдання: Вивчити та законспектувати. фотозвіт скинути в приват.

 Група №21. Середа 11листопада 2020 року

Урок  за розкладом № 5

Предмет: Технологія штукатурних робіт

Тема уроку: " Вимоги  ДБН до готовноствності будівель і приміщень до опорядження спеціальними штукатурками. 

"До початку штукатурних робіт у будинку потрібно закінчити міні роботи: 

► улаштування всіх видів основ під «чисті» підлоги; 

► улаштування перегородок із законопачуванням щілин по периметру; 

► улаштування віконних і дверних блоків із законопачуванням щілин між коробками і стінами; 

► улаштування вбудованих шаф і підвіконників, обштукатурення ніш, стін за приладами опалення і борозен під приховану проводку опалення, обштукатурення поверхні за трубами і ніш електрощитків;

 ► установлення вентиляційних коробів, прочищення вентиляційних каналів; 

► установлення шаф для електроосвітлювальних і низьковольтних приладів

 ► закріплення перегородок до несівних конструкцій із заповненням розчином і затиранням місць прилягання;

 ► основні санітарно-технічні роботи (монтаж і випробовування систем центрального опалення, водопроводу, каналізації і газопроводу);

 ► перевірка у стінах вентиляційних каналів і газоходів;

 ► прокладання прихованої електропроводки для силових освітлювальних і слабких струмів;

► закріплення гачків для підвішування світильників;

 ► установлення огорож, сходів, балконів; 

► установлення стояків електрообладнання (електроосвітлення, телефонізації, радіофікації, телебачення); 

► установлення стояків сміттєзбірників; очищення приміщень від будівельного сміття; влаштування тимчасових сміттєзбірників для видалення сміття з поверхів. 

Без спеціальної (додаткової) підготовки штукатурять поверхні у таких випадках:

 ► якщо відхилення поверхні та кутів конструкції від вертикалі становить не більше ніж 10 мм на поверх — при кладці з цегли і дрібних блоків або у разі виготовлення конструкції з деревини; не більше ніж 20 мм — при кладці з буту, бутобетону та бетону;

 ► якщо відхилення перекриття від горизонталі не перевищує 2мм на 1 м довжини і 10 мм на одне приміщення. На поверхнях не повинно залишатися незакладених великих отворів, щілин та борозен. Дерев’яні стелі та перегородки обшивають дошками завширшки не більше ніж 10 см. Широкі дошки мають бути розколоті та закріплені цвяхами так, щоб залишились поздовжні щілини. Штукатурити всі вертикальні конструкції будівлі можна лише після їхньої усадки. Дерев’яні стіни з колод чи брусків, а також саманні штукатурять лише після повної усадки, бажано черга кілька місяців після спорудження (90… 100 діб). 

Домашнє завдання : Вивчити та законспектувати.

 Група № 21 .Середа 11 листопада 2020 року.

Урок за розкладом № 2,4.

Предмет : Технологія штукатурних робіт

Тема уроку: " Опорядження поверхонь полімермінеральними штукатурками на основі сухих штукатурних сумішей"

"Технологія опорядження гіпсовими полімермінеральними штукатурками"

За типом зв’язуючого сучасні декоративні штукатурки можна поділити на мінеральні, полімерні, полімер-цементні, силікатні, силіконові. Мінеральні декоративні штукатурки на основі вапняного в’яжучого, мінеральних порошків і пігментів, природних оксидів заліза та інших домішків застосовуються як для опорядження поверхонь як приміщень, так і фасадів. Мінеральні штукатурки є екологічними, мають високу паропроникливість, наділені протипожежними властивостями. Полімерні декоративні покриття, як правило, виготовляються на основі латексів, синтетичної емалі, акрилових смол. Вони поставляються у вигляді водно-дисперсійного складу готовими до застосування. Вважається, що найбільшу еластичність, адгезію, стійкість до механічного впливу має така суміш, де в якості зв’язуючого використовується 100% акриловий полімер. Полімерні декоративні штукатурки наносяться на мінеральні основи, бетонні, а також обштукатурені поверхні цементними розчинами, на старі воднодисперсійні покриття; на поверхні, пофарбовані алкидними чи синтетичними фарбами. Недоліком цих штукатурок є паропроникання, вони є не пожежостійкими. 

Полімерцементні декоративні сухі штукатурки на цементній основі застосовують для ремонтних робіт і фінішного опорядження бетонних, цегляних, гіпсокартонних, обштукатуренних поверхонь приміщень і фасадів. Для опоряджувальних робіт застосовується тільки білий колір. Полімерцементні декоративні штукатурки за видами поділяються на: А – крупнодисперсну, яка застосовується для внутрішніх робіт і має низьку адгезію і стійкість до тертя; В – крупнодисперсну, для зовнішніх робіт; С – крупнодисперсну декоративну штукатурку для опорядження будівельних поверхонь, таких, як важкі бетони, азбестоцементні листи тощо, і мають високу адгезію, стійкість до стирання, низьке водопоглинання; Д – поліпшену декоративну штукатурку середньої крупності, що може наноситися на гладкі покриття, в тому числі й на плиткові; Е – дрібнодисперсну декоративну штукатурку із водозахисними властивостями. Наносяться вони на поверхню малярною щіткою або валиком. Для досягнення кольорового покриття необхідно нанести на висохлу штукатурку дисперсійну фарбу відповідного кольору чи відтінку. Широко застосовується в будівництві опорядження поверхонь фасадів полімерцементними штукатурками на основі полімерцементних паст. Пастою називають суміш, яка складається з тонкомелених наповнювачів, таких, як: крейди, пилоподібний кварц 49 і в’яжучого: цемент, полімерні матеріали. Складовими компонентами таких фарб є: білий портландцемент, дисперсія ПВА, латекс, дрібнозернистий пісок, маршаліт. Силікатні декоративні штукатурки випускаються на основі рідкого калійного скла і готові до застосування. Такі декоративні штукатурки доцільно застосовувати для різних поверхонь як у приміщеннях, так і на фасадах будівель. Силікатні штукатурки мають такі властивості: високе паропроникнення, міцність і атмосферостійкість. Для більшої адгезії, перед нанесенням силікатних штукатурок підготовлену поверхню обґрунтовують силікатними ґрунтовками. Недоліком даного виду декоративних штукатурок є те, що вони мають обмежену кольорову гаму. Силіконові (синтетичні) декоративні штукатурки створюються на основі силіконових смол і поставляються готовими до застосування. Дані штукатурки мають високу паропроникність і вологостійкість. Водночас, вони мають великий термін експлуатації, а тому їх рекомендують для реставраційних робіт. 

Технологія виконання декоративної штукатурки «Короїд» 

Декоративна штукатурка «короїд» виготовляється різними виробниками, а тому її склад може мати різні полімерні наповнювачі, які дещо можуть впливати на технології опорядження поверхонь. Саму назву «короїд» даний вид декоративної штукатурки отримав через те, що після її обробки на поверхні появляється борозенчата фактура, яка нагадуває дерев’яну кору, поїдену короїдом. Дана штукатурка має високу міцність і морозостійкість, стійка до атмосферних опадів, її можна мити; стійка до впливу променів, кислот та промислових газів. Штукатурка «короїд» як декоративне покриття може наноситися на основи з традиційних вапняних, цементної, вапняноцементнихштукатурок та теплих штукатурок. Усі марки декоративної штукатурки «короїд» у своїму складі містять цемент і мармурову крихту зернами від 0,1 до 3,5 мм. Расхід штукатурки залежить від розміру мармурових зерен: чим більший розмір зерна, тим більший 50 шар штукатурки, а значить, і більшу кількість розчину необхідно для опорядження поверхні. Ґрунтування внутрішніх поверхонь під нанесення штукатурки «короїд» є обов'язковим. Огрунтовуються обштукатурені, бетонні та гіпсокартонні поверхні. Ґрунтовки відрізняються глибиною проникнення: чим глибше проникнення, тим якісніше і довговічніше буде покриття. Наносять ґрунтовку суцільним шаром, без пропусків, але так, щоб вона зайшла у всі шпарини. При опорядженні зовнішніх поверхонь декоративною штукатуркою «короїд» бетонних та обштукатурених поверхонь ґрунтування їх не є обов’язковим, але за годину до нанесення покриття основу необхідно сильно змочити водою. Приготування суміші є надто відповідальним процесом, так як її якість залежить від дотримання вимог, описаних на паперових мішках. Якщо мішки із сухою сумішшю «короїд» витримувалися на складах від 3-х до 6-ти місяців, то зерна крихти осідали, а в’яжуче знаходилося вверху мішка. Для того, щоб структура суміші була однорідною, необхідно струсити мішок декілька разів, або, розірвавши папір, добре перемішати суху суміш. Для приготування розчинної суміші необхідно організувати робоче місце. Так як приготування розчину буде здійснюватися механізованим способом, то дриль з насадкою, суха суміш, вода і пластикова посудина повинні лежати на сухій поверхні, знаходитися поруч, має бути і захисний килим. Як і будь-яке декоративне опорядження поверхонь, штукатурка «короїд» має свої специфічні особливості, а тому насамперед необхідно визначити відповідні ділянки. Це можуть бути поверхні: від кута до кута, від кута до відкосу; від кута до ніші, колонки тощо. Починають нанесення декоративного розчину, як правило, з верхньої частини стіни, яка прилягає до стелі. За допомогою шпателя чи кельми на напівтерок накладається розчинна суміш так, щоб вона була розташована по довжині всього полотна, висотою не більше, ніж 5-6 см. Нанесення суміші  здійснюється знизу вгору під кутом 50-600 з рівномірним нажимом на напівтерок або гладилку (рис. 1.19). Товщина нанесеного шару залежатиме від розміру зерен крихти. Рухи напівтеркою можуть бути хвилястими, напівколами, прямими, перехресними. Нанесення декоративного розчину в кутах можна виконати за допомогою кельми чи стального шпателя, починаючи від кута. Залишки розчину в кутах зразу ж знімаються шпателем. У процесі нанесення напівтерок бажано постійно очищувати від розчину, а в тому разі, коли довго ним користувалися – промивати водою. Так як даний декоративний розчин може тужавіти, для зручності його необхідно перемішати, але не розводити водою. При високих температурах в літній час, розчин швидко тужавіє, а тому його необхідно наносити на невеликі ділянки для того, щоб встигнути обробити у відповідності з вимогами до структури фактури. В такому разі пропонується опорядження декоративною штукатуркою «короїд» двома робітниками: один здійснює нанесення шару, а другий – оброблює нанесену поверхню. Це необхідно для того, щоб оброблена фактура була однаковою на всій поверхні (сформована професійна навичка). Після нанесення декоративного шару його необхідно витримати до початку тужавіння. Час, відведений на тужавіння (від 10 до 30 хв. після нанесення) залежить від температури приміщення, виду і стану основи, пластичності декоративного розчину. Для того, щоб не пропустити повз уваги тужавіння розчину, необхідно робити пробне нажимання на терку. Якщо розчин прилипає до терки й утримує її, то оброблення фактури робити зарано.  Якщо при виконанні фактури «короїд» терка загладжує всі рівчачки, то розчин ще не готовий до обробки, і тому цю операцію можна виконати пізніше. Більш проблематично, коли розчин уже затужавів, а при нажимі на терку появляється груба фактура, а місцями навіть без «черв’ячків» (рис. 1.20). Для обробки фактури застосовують як пластикові, так і сталеві терки, які не повинні мати дефектів полотна. Фактуру «Короїд» можна обробляти трьома способами: «напівколами», «вертикальними стрічками», «під дощик». Найбільш розповсюджене опорядження фактури «напівколами». Для того, щоб отримати якісне покриття, терку приставляють до поверхні і легким нажимом на неї виконують рухи, потрібні для затирання штукатурки. Дані рухи теркою бажано робити за один раз, так як при повторному «затиранні» «черв'ячки» можуть заповнюватися розчином та зникати. Для того, щоб була однотипна фактура, терку пересувають зліва направо круговими рухами. Розчин, який збирається на гранях терки, необхідно постійно зчищати з терки, а не накладати на поверхню. Якщо залишилися невеличкі «острівки» необробленої фактури, можна трохи накласти розчину та виконати попередні дії, однак, це не завжди сприяє якісній обробці фактури. Для отримання фактури «короїд» прямими рядами при обробці терку тримають в одному положенні (паралельно кутові), а рухи теркою виконують знизу доверху і зверху донизу. Це необхідно для того, щоб сліди від крихти були чітко вертикальними. Так як цей спосіб є більш відповідальним та складним, то його можна застосовувати на невеликих поверхнях, таких, як: відкоси, колони, ніші.

 Фактуру «під дощик» отримують тоді, коли обробку фактури виконують косими неперехрещувальними рухами (по діагоналі). Так як нанесення декоративної штукатурки виконується ділянками, то границі ділянок, для захисту від пересихання, повинні закриватися малярною стрічкою. Стики границь мають бути непомітними, а для цього обробку фактури необхідно починати саме зі сполучення границь. Після фактурної стрічкою. Стики границь мають бути непомітними, а для цього обробку фактури необхідно починати саме зі сполучення границь. Після фактурної обробки поверхні вона має бути витримана впродовж 2-3-х діб. Якщо фактура «Короїд» має білий колір, то опоряджену поверхню можна пофарбувати. Пофарбування даного покриття виконується силікатними чи акриловими фарбами, які випускають готовими до застосування. Силікатні фарби наносяться не раніше, ніж через два тижні. Якшо ж доводиться самим підбирати колір фарб, то необхідно враховувати технологію вибору кольору та спосіб його приготування.

 Технологія виконання фактурних гранульованих декоративних штукатурок.

 Фактурними (рельєфними) називають такі декоративні штукатурки, які, залежно від матеріалу і способу нанесення, створюють на поверхні особливі рельєфи. У декоративному опорядженні фактурними штукатурками відтворюється ефект світлового відображення складових елементів матфіля. Фактурні декоративні штукатурки в основному поділяються на два види: штукатурка з кольоровою мармуровою крихтою («гранулят», «мозаїчна штукатурка») та рідкі шпалери («шовкові покриття», «датська штукатурка»). Одним з різновидів фактурної декоративної штукатурки є кольорова камінцева штукатурка, що є сумішшю акрилового зв’язуючого з наповнювачами. За наповнювача в основному використовуються мармурові гранули. Інколи застосовують кольоровий кварц. Для міцності в фактурну штукатурку додають гранітну або кварцову крихту, а з метою придання штукатурці більшої декоративності, можна застосовувати різнокольорові гранули, органічні або мінеральні барвники. Декоративні штукатурки (грануляти) можна застосовувати і для опорядження окремих фрагментів поверхонь, а також ніш, колон, арок тощо. Ці штукатурки добре поєднуються з іншими видами покриття, розширюючи цим самим дизайнерські можливості.  Процес підготовки поверхні під дану декоративну штукатурку

за рекомендаціями різних виробників, має однакові підходи: поверхня призначена для нанесення гранулятивної штукатурки має бути міцною, сухою і чистою; для того, щоб закріпити основу поверхні та забезпечити хорошу адгезію поверхні зі штукатуркою, її ґрунтують акриловою грунтівкою. Разом з тим, з однієї сторони, ґрунтовка захищає поверхню від поглинання вологи, розбухання і деформації поверхонь гіпсокартону фанери, а з іншого, захищає шар «гранулята» від негативного впливу самої поверхні, на якій можуть бути висоли, плісень, грибок тощо; після повного висихання грунтівки, саморізи, шурупи, цвяхи, труби покривають захисним шаром (масляною фарбою або спеціальним складом); так як гранулятивну штукатурку в майбутньому дуже важко виділити з поверхні, то поверхню попередньо оклеюють прокладковим папером. При зміні декоративного покриття цей папір знімається разом зі штукатуркою. Деякі виробники пропонують використовувати спеціальний адгезійний (контактний) ґрунт, який являє собою ґрунтівку з тонким кварцевим піском. Завдяки такому складу створюється шорстке покриття, яке збільшує адгезію з поверхнею. Технологія нанесення даної штукатурки залежить від виду фактури. Після ретельного перемішування пасти у відрі за допомогою середнього шпателя, вона накладається на великий і наноситься хвилястими рухами, починаючи з верхньої частини стіни. Товщина шару дорівнює розміру зерен гранулята. Якщо необхідно закрити дрібні дефекти стіни, то використовується шар в 2-3 зерна, але не більше. Нанесення покриття необхідно залишити для попереднього затвердіння на 10- 15 хв., а потім за допомогою гладилки втопити сильним натиском на зерна гранулята до рівномірної появи на поверхні покриття білої емульсії. При виконанні даної операції поверхня періодично змочується водою. Якщо нанесення цієї штукатурки виконати товстим шаром, то загладжуються вибоїни й опуклі місця на поверхні. Завдяки нерівномірному 55 відображенню променів світла, вони будуть виглядати, як темні плями. Для того, щоб не допустити такого дефекту, необхідно під час підготовки поверхні ці місця додатково прошпаклювати. Якщо ж впадини значні, то їх часто підмащують штукатурним розчином. Нанесення дрібнозернистої фактури на поверхні стін можна здійснити механізованим способом. 

Виконання декоративної мозаїчно-полімерної штукатурки Декоративна штукатурка (Ст–177) – це водна дисперсія полімерів з кольоровим заповнювачем, і застосовується вона для декоративного опорядження як зовні споруд, так і всередині приміщень. Водночас, вона має такі позитивні властивості: стійка до атмосферного впливу та стирання, має гідрозахисні якості, легко піддається очищуванню водою, екологічно чиста. Завдяки своїй структурі, до якої входить цементно-вапняна суміш з мінеральними наповнювачами й органічними добавками, вона є міцною і довговічною. Опоряджуються мозаїчнополімерним покриттям обштукатурені, бетонні, пінобетонні і цегляні поверхні. Поверхня під нанесення декоративної штукатурки має бути міцною, сухою, рівною. Для вирівнювання дрібних нерівностей, таких, як ритвини, сколи, щілини застосовують суміш «Ceresit CT-29», яка є зручною у використанні, армована мікроволокнами та легко наноситься товстим шаром. Її можна рекомендувати і як вирівнюючий шар товщиною до 20 мм за одне нанесення. Гіпсові основи й основи з цементно-вапняних штукатурок попередньо обробляються ґрунтівкою «Ceresit СТ-17», а після повного висихання додатково обробляються ґрунтуючою фарбою «Ceresit СТ-16». Готову до застосування мозаїчно-полімерну суміш СТ-117, яка фасується в поліетиленові відра по 20 кг, перед роботою ретельно перемішують. Консистенцію суміші слід регулювати додаванням до неї невеликої кількості води, однак треба пам’ятати, що занадто розбавлена суміш для нанесення непридатна. Наноситься декоративна суміш на підготовлену поверхню за допомогою терки чи гладилки з нержавіючої сталі товщиною в півтора діаметра зерна. При роботі не варто користуватися ржавими інструментами і посудом, так як вони будуть залишати іржу на опорядженій поверхні. Набирають розчинну суміш кельмою чи шпателем на терку і, прижимаючи нижчий край до поверхні, намащують розчин смугами знизу доверху, не натискуючи сильно на інструмент. Потім виконують розгладжування розчину до створення на поверхні штукатурки плівки. Біля кутів нанесення розчину виконують за допомогою спеціального інструменту (для кутів) або середнім шпателем. Так як дана розчинна суміш у своєму складі має зерна природних матеріалів, і різні партії цих сумішей можуть мати незначні відмінності кольорової гами, то нанесення мозаїчно-полімерного покриття необхідно здійснювати від кута до кута однієї зі стін поверхні. Для досягнення однорідної фактури нанесення розчину необхідно виконувати безперервно, дотримуючись правила «мокре на мокре». 

Технологія виконання фактурної штукатурки «Rotband» 

До фактурних декоративних штукатурок можна віднести штукатурку «Rotband» (Ротбанд) німецького виробника. Штукатурка «Ротбанд» приготовлена на основі гіпсового в’яжучого з добавками і рекомендована для високоякісного обштукатурення стелі і стін. Підготовка поверхні під нанесення даної штукатурки є традиційною: очищують від бруду і перевіряють основу на міцність, на металеві елементи наносять антикорозійне покриття. Поверхня під обштукатурення має бути сухою, міцною. Для більшої адгезії поверхню стін чи стелі, які дуже поглинають вологу, ґрунтують ґрунтовкою «Cirundeermittel». Щільні поверхні, що не поглинають вологу, обробляються ґрунтовкою «Betokontakt». Наносять ґрунтовку вручну чи механізованим способом. Залежно від інструмента, яким буде виконуватися обробка поверхні, отримують різні фактури . Для отримання кольорової фактури в розчин добавляють барвники або кольорові пігменти.

Способи обробки поверхні Одним із найпростіших способів є штампування поверхні за допомогою рельєфних валиків або штамповок. Рельєфи можна отримати і в результаті обробки поверхні валиком, обтягнутим стальною щіткою. Свіжонанесений опоряджувальний шар обробляють (прокатують) валиками в різних напрямах з різними розмірами сіток. Для того, щоб розчин не приставав до валика, його попередньо змочують водою. Виконуючи штамповки, спочатку необхідно розмітити поверхню на окремі смуги, квадрати чи ромби. Штампувати необхідно так, щоб штамповка добре вдавлювалася в розчин, натиски на штамповку мають бути рівномірними, однаковими, тоді й фактура буде однорідною. «Штриховку-начіс» застосовують більше для опорядження поверхонь фасадів. Для виконання цієї фактури необхідна металева щітка з тонкого дроту різної довжини. Нанесену розчинну суміш вирівнюють, а потім виконують «причісування» поверхні в одному напрямі, бажано по діагоналі. При проведенні роботи щітку необхідно злегка прижимати до розчину і не сильно заглиблювати, тоді фактура буде кращою. Якщо дротинки щітки забилися розчином, то його струшують, а потім щітку промивають водою. Оброблену поверхню залишають на добу, для того, щоб вона просохла, а за допомогою ганчірки струшують залишки розчину, який слабо тримається на поверхні. «Травентин» є такою фактурою, яка імітує природний камінь-вапняник з незвичайною структурою. Для точної імітації травертину використовують розчин жовто-коричневих відтінків, які точніше, ніж інші кольори, імітують поверхню натурального каміння. Щоб отримати дану фактуру, шари штукатурки розгладжують металевою (стальною) теркою, потім злегка «пригладжують» її теркою, а завершують обробку торцювання жорсткою волосяною щіткою. Торцювання поверхні під шорстку фактуру. Свіжонанесену штукатурку торцюють натуральною губкою. Рельєф фактури залежить від пористості губки і нагадує «піщанник». Для того, щоб пори в губці не забивалися розчином, її періодично змочують мильною водою. Для отримання однорідної фактури торцювання має здійснюватися так, щоб не було окремих необроблених «острівців». «Італійський сніжок» – є фактурним покриттям, яке виконується набризком. Для отримання якісної фактури поверхня має бути добре вирівняна та затерта, а для обробки поверхні «набризком» застосовують дрібнозернистий пісок. Цей вид обробки поверхні можна виконувати за допомогою віника з обрубаними кінцями або шорсткої щітки. Змочивши віник у розчині, його приставляють до стіни та рівномірно ударяють по рейці, щоб розчин бризками злітав на стіну. Струшування розчину зі щітки виконують розчином з дрібним наповнювачем. Щітка має бути жорсткою щетинною або волосяною. Тримаючи її у лівій руці, необхідно опустити в розчин на половину висоти щетини і піднести до поверхні щетиною вверх, провести по щетині прутиком, який знаходиться у правій руці. У результаті розчин зі щітки набризкується на поверхню. Фактура «Пластівці». Для отримання даної фактури, яка нагадує снігові пластівці, необхідно на обштукатурену поверхню за допомогою шпателя нанести кольоровий шар покриття, добре його розрівняти, а при необхідності, й затерти теркою або ретельно розгладити шпателем. Окремо приготувати сметаноподібний, пласткий розчин білого кольору і набризкати його за  допомогою щітки або віника окремими фрагментами. Снігові пластівці мають бути різними за формою та величиною. Фактура може імітуватися «під очерет», «напівкола», «шахматкою» тощо. Якщо розчин почав уже тужавіти, то поверхню можна злегка змочити водою. Залишки розчину із поверхні видаляються після затвердіння фактури за допомогою малярних щіток із коротким ворсом  Імітація фактур під: а, б – «завиток», в – «очерет» Фактура «під штрихування» має досить гарний вигляд: після нанесення кольорову розчинну суміш із дрібнозернистого наповнювача розрівнюють і обробляють цвяховими грабликами або циклями. Досить ефектною фактурою є обробка фінішного шару «під дюни». Для досягнення цього ефекту на добре вирівняний грунт наносять кольоровий розчин і швидко розрівнюють його напівтерком. Для отримання задуманої фактури, зразу ж після нанесення розчину приставляють терку з невеликим натиском на неї і різко відривають її від розчину. При цьому розчин пристає до терки і відривається разом з нею від поверхні. Завдяки таким маніпуляціям, теркою створюється шорстка поверхня, що нагадує «дюни». Щоб отримати хвилясті «дюни», терку відривають від поверхні не прямо, а злегка зсовуючи в сторону. Опорядження поверхонь рідкими шпалерами («шовковою» штукатуркою) Вважається, що рідкі шпалери поєднують в собі переваги деяких традиційних матеріалів: паперових шпалер, штукатурки і пінопласту. Це 60 своєрідна композиція на основі бавовни або целюлози чи поліестеру, пофарбованих волокон натурального або синтетичного шовку, а також акрилового єднального і різноманітних добавок. Ефект тканинного покриття придає поверхні імітація «шовку». Використовують «шовкові штукатурки» для різних приміщень (житлових, офісних). Широкий спектр кольорів даного покриття дає змогу отримувати різноманітні відтінки. Для досягнення блискучої поверхні, в них добавляють блиски. Дані шпалери маскують нерівності, водночас являються звуко- і теплоізолятором, поверхня цього опорядження «дихає». Суху суміш, яка упакована в пластикові пакети, висипають в пластикову посудину, добавляють воду у строгій пропорції (згідно інструкції), перемішують і деякий час витримують для набухання. Штукатурку можна наносити на підготовлену поверхню за допомогою шпателя або пластикової кельми товщиною 1-2 мм. Якщо товщина буде меншою, то буде просвічуватися основа, а в тому разі, коли шар штукатурки буде перевищувати необхідну товщину, опоряджена поверхня нагадуватиме ведмежу шкіру. А взагалі, ця штукатурка скриває дрібні дефекти поверхні. Разом з тим, шовкові штукатурки мають і негативні сторони: легко поглинають вологу і запахи (особливо сигаретний дим), швидко стираються, а тому їх застосовують у сухих приміщеннях. Декоративну штукатурку з мілкою фактурою, з метою економії суміші, можна наносити за допомогою пістолета-розпилювача. Перед тим, як наносити шовкову штукатурку, поверхню необхідно заґрунтувати. Досить часто застосовується акриловий і алкідний ґрунт. Шовкова штукатурка буває різних видів: «Рельєф», «Шовк-моноліт», «Шовк-декор», «Економ», «Silk Plaster» та ін. Нанесення шовкової штукатурки виконується так: спочатку розчин накладається на пластмасову терку, а потім наноситься зверху, від кута до кута. Для досягнення шовкового ефекту, через 1-2 год. необхідно розгладити поверхню  теркою, змочуючи її у воді. Залишки суміші біля відкосів і примикання стін зрізують ножем після висихання штукатурки. Час висихання декоративного покриття – до 48 год. Залишки розчинної суміші збираються і зліплюються в корж, зберігаються у целофановій упаковці для застосування в ремонтних роботах. Останній шар штукатурки необхідно згладжувати невеликим дерев’яним шпателем, а коли вже він починав затвердівати, то його необхідно продовжувати згладжувати невеликим куском дзеркального скла, щоб поверхня була дзеркальною. Для кольорового мармурування пігменти добавляють у суміш останнього шару.

 Опорядження поверхонь венеціанською штукатуркою Венеціанська штукатурка – це міцне і довговічне покриття, що має бездоганний зовнішній вигляд. Разом з тим «венеціанка» є достатньо твердим покриттям, а з часом її твердість збільшується. Ця штукатурка має високу адгезію, дуже лискуча, на її поверхні видно відблиски, що світяться. Ефект «свічення» є наслідком нанесення багатьох напівпрозорих шарів штукатурки, покритої воском. А проявляється він завдяки грі променів, які відображаються від поверхні в залежності від кута падіння променя. Однак, венеціанська штукатурка є малоеластичною, а тому при неякісній підготовці поверхні можуть появитися тріщини, які не підлягають ремонту. Традиційно венеціанська штукатурка забезпечувала гладеньку та ідеально рівну поверхню. Однак, з даного матеріалу можна створити і грубу, шорстку поверхню. Особливий лиск даній штукатурці забезпечують хороше шліфування поверхні та опорядження воском. Венеціанські штукатурки є екологічними, не мають шкідливих речовин, в тому числі важких металів (хрому, свинцю та ін.), ароматизованих, токсичних, хлорованих розчинників і можуть наноситися на будь-яку поверхню, окрім дерева й металу (на таких поверхнях ця штукатурка дає сітку тріщин). Венеціанське покриття є довговічним, практичним. Технологія виконання венеціанської штукатурки така: створюється декілька найтонших шарів, які забезпечують ефект «кольорової розтяжки», тобто отримуються плавні переходи тону в кольорових плямах. Для створення більшого  ефекту, перламутру венеціанська штукатурка може складатися з 10-ти і більше шарів. Від кількості шарів залежить і «свічення» венеціанської штукатурки. Як правило, перший шар наносять суцільним за допомогою венеціанських гладилок. Товщина першого шару залежить від якості підготовленої поверхні. Термін висихання – 2-4 год. Наступні шари наносяться мазками в різних напрямах: кожен наступний шар має частково перекривати попередній і бути напівпрозорим. Другий та третій шари обов’язково мають відрізнятися по тону від попереднього. Нижній шар рекомендується наносити широким шпателем, наступні – вузьким, форма і розмір шпателя визначають фактуру і рисунок покриття. Останній шар наноситься досить вузьким шпателем. Необхідно уникати рівних ліній, щоб не було рівних візуальних переходів між мазками. Від ширини та довжини мазків плям залежатиме майбутня фактура. Шліфується та глянцюється останній шар. Для висихання кожного шару виділяється 6-8 год. Глянцювання виконується венеціанським шпателем. Поверхня шпателя має бути ідеально чистою. Через 10-15 хв. після нанесення останніх мазків, придержуючи шпатель обома руками, здійснюють сильні натиски на лезо шпателя. Даний вид венеціанської штукатурки є достатньо ефектним, однак багато часу відводиться на технологічні перерви, а тому цю штукатурку раціонально застосовувати фрагментально, для опорядження колон, ділянок стін, стелі. Венеціанську штукатурку з перламутровим ефектом наносять за чотири рази: двох основних (вирівнюючого і фонового) і двох опоряджувальних – з компонентами, які створюють перламутровий ефект. Преший шар – суцільний, який наноситься шпателем довжиною 240 мм. Після нанесення поверхня шліфується дрібним наждачним папером. Другий шар – фоновий, є теж суцільним, і наноситься за допомогою шпателя або гладилки. Для цього застосовується суміш Raffaello dekor stusso. Третій шар декоративної штукатурки наноситься з інтервалом у 2 год. шпателем меншої величини окремими короткими несиметричними плямами чи мазками. Наступний шар наноситься так, щоб мазки пересікалися з попередніми, і так до тих пір, поки плямовитість не стане ледве  помітною, як гра світла і тіні. Після висихання останнього шару поверхня шліфується (заглажується) шпателем. Венеціанські штукатурки можна оздобити узорами, виконаними по трафарету або перламутровим глейзом.

Домашнє завдання: Вивчити та законспектувати дати відповіді на контрольні запитання. Фотозвіт скинути в приват

 Контрольні запитання: 

1. Які декоративні штукатурки відносяться до традиційних?

 2. Чим відрізняється теразитова штукатурка від кам’яної?

 3. Які сучасні декоративні штукатурки Ви знаєте?

 4. Які вимоги до виконання декоративної штукатурки «короїд»? 

5. Які бувають способи обробки декоративної фактурної штукатурки «Rotband»? 

6. Перерахуйте алгоритм виконання мозаїчної декоративної штукатурки?

 7. Що собою являє «шовкова» штукатурка?

 8. Які характерні особливості виконання венеціанської штукатурки?