Група № 2. Четвер 05 листопада 2020 року.

Предмет: Технологія штукатурних робіт

Тема уроку : "Вплив ремонтних робіт на довговічність будівель і споруд."

                       "Причини винекнення дефектів оштукатурених поверхонь"

 Будинки і споруди відіграють важливу роль в житті сучасного суспільства. Можна стверджувати, що рівень цивілізації, розвиток науки, культури і виробництва значною мірою визначаються кількістю і якістю побудованих будівель і споруд

.Кожна будівля або споруда являє собою складний і дорогий об'єкт, що складається з багатьох конструктивних елементів, систем інженерного обладнання, виконують цілком конкретні функції і володіють встановленими експлуатаційними якостями.Проектовані і зводяться будівлі, згідно визначальним експлуатаційним вимогам, повинні:

володіти високою надійністю, тобто виконувати задані їм функції в певних умовах експлуатації протягом заданого часу, при збереженні значень своїх основних пара мстроп у встановлених межах;

бути зручними і безпечними в експлуатації, що досягається раціональними плануванням приміщень і розташуванням входів, сходів, ліфтів, засобів пожежогасіння, причому для ремонту і заміни великогабаритного технологічного устаткування в будівлях повинні бути передбачені люки, отвори і кріплення;

бути зручними і простими в технічному обслуговуванні та ремонті, тобто дозволяти здійснювати його на якомога більшій кількості ділянок, мати зручні підходи до конструкцій, вводам інженерних мереж без демонтажу і розбирання для оглядів і обслуговування з гранично низькими витратами на допоміжні операції, повинні дозволяти застосовувати передові методи праці, сучасні засоби автоматизації та механізації, збірно-розбірні пристрої для обслуговування важкодоступних конструкцій, а також мати пристосування для кріплення колисок, джерела струму тощо;

бути ремонтопридатності, тобто їх конструкції повинні бути пристосовані до виконання всіх видів технічного обслуговування і ремонту без руйнування суміжних елементів і з мінімальними витратами праці, часу, матеріалів;

мати максимально можливий і близький еквівалентний для всіх конструкцій міжремонтний термін служби;

бути економічними в процесі експлуатації, що досягається застосуванням матеріалів і конструкцій з підвищеним терміном служби, а також мінімальними витратами на опалення, вентиляцію, кондиціювання, освітлення та водопостачання;

мати зовнішній архітектурний вигляд, що відповідає їх призначенню, розташуванню в забудові, а також приємний для огляду, причому внутрішня фарбування будівель не повинна втомлювати людей, по можливості не забруднюватися і легко піддаватися очищенню, відновленню.

Залежно від призначення будівлі в його проекті відповідно до норм передбачають необхідні розміри, міцність, герметичність, теплозахисні та інші експлуатаційні якості, які потім матеріалізують в ході будівництва і підтримують в процесі експлуатації.

Використання будинків за їх призначенням прийнято називати технологічної експлуатацією. Щоб будівлі можна було ефективно використовувати, вони повинні перебувати в справному стані, тобто стіни, покриття та інші елементи разом із системами опалення, вентиляції та іншими системами повинні дозволяти підтримувати в приміщеннях необхідний температурно -вологісний режим, а системи водопостачання та каналізації, освітлення і кондиціонування - забезпечувати задану комфортність. Процеси, пов'язані з підтриманням будівель у справному стані, називаються технічним обслу ням і ремонтом або технічною експлуатацією; вони то і є предметом нашого розгляду.

Збудовані та прийняті в експлуатацію будівлі піддаються різним зовнішнім (головним чином природним) і внутрішнім (технологічних або функціональним) впливів. Конструкції зношуються, старіють, руйнуються, внаслідок чого експлуатаційні якості будівель погіршуються, і з часом вони перестають відповідати своєму призначенню. Однак передчасне зношування неприпустимий, бо порушує умови праці та побуту людей, які ці будівлі. Крім того, будівлі являють собою велику матеріальну цінність, яку необхідно всіляко берегти.

Технічне обслуговування та ремонт (технічна експлуатація) будівель являють собою безперервний динамічний процес, реалізацію певного комплексу організаційних і технічних заходів з нагляду, догляду, усіх видів ремонту для підтримання їх в справному, придатному до використання за призначенням стані протягом заданого терміну служби.

За характером завдань і методів їх вирішення технічне обслуговування і ремонт істотно відрізняються від проектування і зведення, хоча і входять до складу будівельної галузі, так як вони:

здійснюються досить тривалий час у порівнянні з тривалістю проектування і зведення - десятки, сотні років, що вимагає чіткого передбачення перспективи та наступності в діяльності експлуатаційної служби;

мають циклічний характер з періодичністю різних заходів від одного року до трьох років для поточного ремонту і від шести до тридцяти років для капітального, що ускладнює планування і проведення робіт;

носять (зокрема, ремонт) багато в чому випадковий, імовірнісний характер за місцем, обсягу і часу виконання робіт, що ускладнює їх планування, вимагає від керівників і виконавців оперативності при коригуванні планів в ході їх виробництва;

зачіпають інтереси всього населення і кожної людини окремо у себе вдома і на службі, вимагають їх участі в ремонті (всередині квартир), тобто носять соціальний характер, впливають на настрій людей; пов'язані з великими витратами сил і засобів, що збільшуються з плином часу, що зумовлено, з одного боку, старінням будівельного фонду та все зростаючими витратами на ремонт, а з іншого - щорічним його поповненням, що вимагає залучення нових сил і засобів для його технічного обслуговування та ремонту;

для особливо відповідальних будівель, споруд  відрізняються жорсткою системою профілактики зносу, яка виключає вихід їх з ладу у встановлений період, що пов'язано з умінням розраховувати знос і планувати профілактичні роботи за місцем, обсягу і часу, забезпечуючи їх виробництво матеріалами, механізмами і трудовими ресурсами.

Все це підтверджує важливість і складність завдань технічного обслуговування та ремонту будівель і споруд, та їх впливу на довговічність.

1.Причини винекнення дефектів штукатурки.

 Дефекти штукатурки можуть відрізнятися за зовнішнім виглядом і причинами винекнення.

За причинами виникнення дефекти можуть бути:

-          технологічними;

-          експлуатаційними.

Технологічні дефекти утворюються з-за порушення технології приготування суміші і неправильного її нанесення на поверхні.

Серед найпоширеніших технологічних дефектів такого типу зустрічаються:

-          дутики;

-          тріщини;

-          відшарування;

-          висоли;

-          спучування;

-          висоли (вицвіти).

Експлуатаційні дефекти.

В ідеалі шар штукатурки на поверхні повинен бути рівним і гладким, міцно сполученим з основою без відшарування, тріщин і горбків. Однак можуть виникнути дефекти штукатурки, які розрізняються за причинами виникнення і зовнішньому вигляду.

Дефекти штукатурки: види та усунення

З причин виникнення дефекти штукатурки діляться на технологічні та експлуатаційні.

Технологічні виникають відразу після неправильного приготування розчину і неякісного його нанесення на оброблювану поверхню.

Домашнє завдання: вивчити та законспектувати. Фотозвіт чекаю в приват

 Група № 2. Четвер 05 листопада 2020 року.

Урок за розкладом № 6-7

Предмет : Технологія штукатурних робіт    

          КОНТРОЛЬНА РОБОТА.

          ЗДАЧА МОДУЛЯ ШТ3(2-3).3

                                ПИТАННЯ

1. Способи кріплення гіпсокартоних листів до поверхонь.

2. Обробка швів між обшивальними гіпсокартонними  листами. 

3. Контроль якості поверхонь облицьованих гіпсокартонними листами.

УВАГА!!! Виконану письмову роботу ненобхідно відправити в приват не пізніше 15 год. 25хвилин.

Якщо виникнуть проблеми із зв'язком прохання повідомляти в телефонному режимі особисто або через старосту групи.

 Група № 2. Четвер 05 листопада 2020 року

Урок за розкладом № 3

Предмет : Технологія штукатурних робіт

 Тема уроку:  

"Техніка оброблення швів у гіпсокартонних обшивках"

Обшивка поверхонь перегородок і підвісних стель з ГКЛ Кнауф передбачають утворення швів між суміжними елементами. При цьому шви в стиках ГКЛ можна залишати відкритими для використання їхніх декоративних можливостей або заповнювати шпаклівками. Слід зазначити, що відкриті шви в стінах ГКЛ сприяють вирівнюванню напружень в обшивці огороджувальних конструкцій, не спричиняючи видимих деформацій за зміни волого-теплового режиму або у разі дії на неї механічних навантажень.

Якісне виконання і оброблення швів у гіпсових обшивках залежить не тільки від професійного виконання певних робіт фахівцями, а й від таких чинників:

1) вологості приміщень, пов’язаної з природними умовами (холодна дощова зима) або виконанням “мокрих” будівельних процесів;

2) коливання температури, що зумовляється виділенням теплоти з асфальтобетону або при висушуванні приміщень нагрівальними приладами;

3) рухів повітря (протягів) при відкритих отворах під час провітрювання приміщень;

4) силових дій, пов’язаних з деформаціями будівельних конструкцій (прогинання перекриттів, осідання фундаментів).

Отже, саме тому всі роботи, пов’язані з улаштуванням і обробленням швів, слід виконувати на завершальних етапах зведення будівлі, коли в ній закінчено просушування обштукатурених поверхонь і наливних підлог, після охолодження асфальтобетонних підлог, провітрювання приміщень та скління вікон. шпакльовані роботи виконують за стабільної температури повітря в приміщенні не менше 10°С.

Стикування ГКЛ зі скошеними (обтиснутими) кромками виконують зі щільним притисканням суміжних листів.

ГКЛ із заокругленими повздовжніми кромками розташовують із зазорами в місцях їхнього стикування. Для листів 9,5 мм завтовшки, які використовують при влаштуванні сухої штукатурки, зазор становить 3 мм, а для ГКЛ 25 мм завтовшки – 5 мм.

Перед шпаклюванням швів поверхні ГКЛ, на які може потрапити вода або які потребують захисту від зволоження, заздалегідь покривають гідроізоляцією “Кнауф-Флехендихт”.

Техніка шпаклювання. Шви шпаклюють двічі спочатку наносять підготовчий шар (ґрунт), а потім оздоблювальний (накривний) шар.

Роботу, пов’язану із шпаклюванням швів між ГКЛ, виконують так: Опоряджувальник бере в одну руку ящик з потрібною шпаклівкою кількість шпаклівки, а в другу – шпаклювальний інструмент. На стик, утворений ущільненими кромками ГКЛ, наносять шпателем підготовчий шар (ґрунт) шпаклівки. Вертикальним рухом вирівнюють укладену масу, одночасно видаляючи надлишки шпаклівки укладають армуючи стрічку, втискаючи її шпателем у підготовчий шар, по всій ширині стрічки. Операцію виконують відразу після нанесення шпаклівки до початку її тужавіння широким шпателем (200 .300 мм) наносять накривальний шар шпаклівки. Під час нанесення підготовчого і накривального шарів шпаклювальна маса не повинна виступати зі шва після того як шов просохне, обробляють його теркою, не допускаючи пошкодження картонної оболонки.

Якщо працюють шпаклівкою “Фугенфюллер”, то спочатку в так званий “жолоб”, утворений поставленими впритул ГКЛ з ущільненими (обтиснутими кромками) кромками, наносять шпателем підготовчий шар на ширину обтиснутих кромок (скосів). На шпаклівку, укладену в “жолоб”, відразу після її нанесення за допомогою фальцювального приладу зверху вниз накладають армуючу стрічку, притримуючи її шпателем і одночасно щільно втискаючи в підготовчий шар по всій ширині стрічки. Потрібно стежити, щоб при цьому під армуючою стрічкою не утворювалися бульбашки або складки.

Накривальний шар шпаклювальної маси можна наносити тільки після остаточного тужавлення підготовчого шару. Наносять його шпателем 20 .30 см завширшки. Цей шар заповнює нерівності, що залишилися після виконання попередніх операцій. Надлишки шпаклівки видаляються широким шпателем після її легкого затвердіння. Краї накривального шару мають забезпечувати плавне сполучення сусідніх ГКЛ. Плавність цього сполучення контролюють сталевою лінійкою: між лінійкою і площиною сполучення не повинно бути зазорів. Після того як шов затвердне, його обробляють шпателем, стежачи за тим, щоб не пошкодити картонну оболонку.

Стики між обрізаними кромками ГКЛ шпаклюють тричі на півтерком 50 см завширшки. При цьому завчасно оброблені поперечні шви доцільно обклеювати тонкими армуючими стрічками.

У разі використання шпаклівки “Фугефюллер” з армуючою стрічкою фаску з обрізаної кромки знімають під кутом 45° на третину товщини ГКЛ.

При нанесенні третього шару шпаклівки для вирівнювання нерівностей попередніх шарів може виникнути потреба у захопленні поверхонь сусідніх ГКЛ на 25 .30 см обабіч шва.

Останній шар шпаклівки не можна загладжувати теркою із повсті, оскільки фактура зашпакльованої ділянки обшивки істотно відрізнятиметься від решти картонного опорядження, що може зіпсувати остаточне оздоблення поверхні. Тому після висихання шпаклівки виявлені дефекти і нерівності усувають шліфувальним інструментом або теркою.

Таку саму технологію можна застосовувати й під час оброблення швів шпаклівкою “Джойнтфіллер супер” з використанням армуючої паперової стрічки. Спочатку наносять підготовчий шар з укладанням на нього паперової стрічки, потім – тонкий шар шпаклівки на паперову стрічку. Після тужавлення і висихання підготовчого і тонкого шарів шпаклівки наносять накривний вирівлювальний шар. Надлишки шпаклівки знімають широким штапелем.

У разі використання клейкої армуючої стрічки і шпаклівок “Фугенфюллер” і “Джойнтфіллер супер”, коли шпаклювання здійснюють у ручну ,підготовчий шар не наносять. Шпаклюють відразу після висихання стрічок, завдяки чому тривалість шпаклювальних робіт зменшується. Вадою клейких стрічок є те, що вони не пропускають шпаклівку в шви, залишаючи в них порожнини. Стикові сполучення ГКЛ зі скошеними напівкруглими кромками зашпакльовують шпаклівкою “Уніфлот”, що має підвищену клейку здатність і не потребує використання армуючих стрічок (рис. 20.4). це відносно нова технологія шпаклювання швів, яка дає змогу істотно зекономити час при обробленні швів ручним способом з високою якістю його виконання.

Повздовжні та інші стики (зі знятою фаскою під кутом 22,5° на 2/3 товщини ГКЛ) ГКЛ шпаклюють “Уніфлотом” двічі. “Уніфлот” тужавіє і висихає значно швидше, ніж шпаклівка “Фугенфюллер”, тому шпаклювальну масу треба заготовляти з розрахунку її використання за 20 хв. Шви заповнюють широким шпателем (20 см завширшки) з викруткою на рукоятці, втискаючи шпакльовану масу в “жолоб”, утворений кромками ГКЛ. Після нетривалого витримування (приблизно 30 хв) знімають надлишки шпаклівки в місцях потовщення шва. Незначні нерівності усувають за допомогою накривного вирівнювального шару шпаклівки “Уніфлот” або “Фініш паста”. У результаті отримують рівну, гладеньку поверхню сполучення сусідніх ГКЛ, тільки в окремих випадках за потреби шліфують незначні нерівності.

Затужавілий матеріал (після видалення надлишків у швах або той, що залишився після закінчення шпаклювання швів) надалі не зазнає перероблення або використання через небезпеку утворення тріщин у швах. Інструмент і посудини відразу після закінчення робіт ретельно вимиють водою, оскільки залишки гіпсових шпаклівок сприяють скороченню тривалості тужавлення шпаклюючих мас наступних замісів.

+

Для шпаклювання швів з будь-яким типом кромок використовують “Фугенфіт” (без використання армуючої стрічки). Гіпсовий розчин шпаклювальної маси наносять у стики шпателем 20 см завширшки. Стики ГКЛ обробляють двічі. Після висихання першого (підготовчого) шару (приблизно через 2 год.) знімають шпателем надлишки шпаклівки, що виступають, і ще раз наносять тонкий накривальний шар шпаклівки “Фугенфіт”. Після його висихання виявлені нерівності усувають за допомогою наждачного паперу. Після затужавлення відшліфованої поверхні її рекомендується загладити вогкою губкою. Навантажувати несівні елементи обшивки з ГКЛ після оброблення швів можна після повного затужавлення шпаклівки (приблизно через добу). Тривалість використання шпаклювальної маси “Фугенефіт” не повинна перевищувати 30 хв. Покриття можна наносити тільки після повного затужавлення шпаклівки. Після закінчення шпаклювальних робіт інструмент відразу ретельно вимивають чистою водою.

Домашнє завдання: вивчити та законспектувати. Підготовка до здачі Модуля. Повторюємо пройдений матеріал. 

Група № 2. Четвер 05 листопада 2020 року

Урок за розкладом № 5

Предмет : Технологія штукатурних робіт

 Тема уроку:  

"Контроль якості поверхонь облицьованих гіпсокартонними листами"

На цьому уроці ми розглядаємо питання:

Перше питання: контроль якості облицювальних поверхонь по дерев’яним каркасам

Друге питання: вимоги до якості змонтованих ГК конструкцій

Третє питання: основні правила роботи з гіпсокартоном

Питання самоконтролю

1.       Контроль якості облицювальних поверхонь по дерев’яним каркасам

При вологих умовах експлуатації деревина піддається дії мікроорганізмів, руйнується – загниває. Захист деревини від гниття і продовження терміну служби забезпечується шляхом попереднього природного чи штучного сушіння, фарбування водостійкими барвистими складами, антисептуванням.

Відносна вологість таких брусків не повинна перевищувати 18-20%.

Перед тим, як влаштовувати дерев’яний каркас, всі бруски обов’язково обробляють антисептиками. Фахівці не рекомендують використовувати для обробки дерев’яної обрешітки олійні антисептики, тому, що вони сильно шкодять здоров’ю людей.

Необхідною вимогою для влаштування якісного дерев’яного каркасу є надійне кріплення брусків до поверхні. Шляпки шурупів обов’язково мають заходи в дерев’яний брусок, щоб в майбутньому не заважати щільному з’єднанню ГКЛ до обрешітки.

В тих місцях, де планується навішувати дзеркало, полиці, картини і т.д. встановлюють горизонтальні бруски. До ГКЛ кріпити важкі предмети не можна! Горизонтальні бруски монтують в місцях стиків двох листів по висоті.

При влаштуванні дерев’яного каркасу особливу увагу слід звернути на те щоб лицьові поверхні брусків, на які ляжуть ГКЛ, повинні знаходитися в одній площині.

В свою чергу, площина, яку утворюють дерев’яні бруски, повинна бути строго вертикальною.

2.       Вимоги до якості змонтованих ГК конструкцій

-  Поетапне приймання з оформленням відповідних актів на приховані роботи (монтування каркасу…)

-   Відсутність тріщин;

-   Суцільність шпаклювання швів;

-   Стійкість обшивки ГКЛ;

-    Рівність і гладкість поверхні, без бруду і плям.

Допустимі відхилення від горизонталі та вертикалі:

-   поверхні ГКЛ – 1мм на 1м висоти;

-   пілястр, укосів, дверних і віконних прорізів – 5мм на всю висоту ребра.

Відхилення від стикування поверхні двох суміжних плит – 1мм.

3. Основні правила роботи з гіпсокартоном

Конкретний вибір матеріалу

В першу чергу, необхідно підібрати гіпсокартон за характеристиками приміщення, в якому він буде розташовуватися. У стандартному приміщенні з нормальною вологістю відмінно буде відчувати себе звичайний гіпсокартон, у ванній кімнаті, на кухні, в їдальні, в роздягальні басейну - тільки вологостійкий гіпсокартон, в північних кімнатах, у приміщеннях електрообладнання та щитових - вогнестійкий ГКЛ і так далі. Крім того, необхідно правильно  матеріал для каркаса. Тут можлива робота з гіпсокартоном і профілями або ж з ГКЛ і дерев'яними монтажними рейками. Також, цілком реально, що установка буде відбуватися без каркасним методом. Далі, вибір шпаклівки, клейових сумішей, інше.

Вибір інструмента

Будівельні роботи з гіпсокартону та оздоблювальні роботи по гіпсокартону припускають і не менш правильний вибір інструменту. Потрібно вибрати інструмент залежно від складності робіт, обсягу проекту, деяких тонкощів процесу.

Визначення виду робіт

Обшивка, утеплення, вирівнювання поверхні, декоративні роботи, стельові проекти - необхідно точно знати, що і як робити, тому що від цього залежить потреба проекту (схеми) і наступні питання, які можна вирішувати дуже різними способами.

Визначення процесу монтажу

Каркасний або безкаркасний метод - 2 способи встановити ГКЛ на поверхню або в просторі приміщення. Слід вибрати найбільш правильний, який відповідає вимогам проекту, кваліфікації і питань, які слід вирішити. Наприклад, якщо монтувати перегородку - то тут тільки каркасний метод, якщо ж просто вирівнятистіни з невеликими дефектами – можливо встановити ГКЛ і на клей

Робота з профілем відрізняється підвищеними вимогами – точна розмітка і установка профілів за розмірами і за рівнем.

Найпоширеніші дефекти при роботі з гіпсокартоном, це тріщини, нерівний монтаж і провисання листів. Усунути або приховати такі пошкодження фактично неможливо. Причини: неправильний підбір комплектуючих системи; прокладання металевих профілів  на стелі через 40см  один від одного а не через 60см і більше; при монтажу конструкцій використовується менша кількість П – подібних кріплень – підвісів; шви між листами не захищаються за допомогою прокладки спеціальної армуючої стрічки; неправильна підготовка до фарбування (перед шпаклюванням стиків поверхня не була заґрунтована, що не дозволило шпаклівці вступити в адгезію з поверхнею гіпсокартону через пил, який завжди збирається на ГКЛ при його монтажу).

Що стосується неякісних, або неправильно підібраних матеріалів то тут найчастіше зустрічаються такі порушення:

-  для кріплення гіпсокартонних конструкцій використовуються невідповідні металеві саморізи;

- використання не рекомендованих матеріалів для шпаклювання швів і подальшого фарбування.

Ці порушення можуть бути викликані, як бажання заощадити на матеріалах, так і незнанням правил їх підбору.

Домащнє завдання: Вивчити та законспектувати. 

 

Група № 21.Четвер 05 листопада 2020року.

Урок за розкладом № 1 .

Предмет : Технологія штукатурних робіт

Тема уроку:"Технологія виконання кам'яної штукатурки".

  Виконання кам’яної штукатурки Кам’яні штукатурки — найбільш трудомісткий і складний вид штукатурних робіт, їх застосовують переважно для опорядження цоколів і фасадів монументальних будинків, імітуючи облицювання природним каменем — мармуром, гранітом, туфом тощо. Кам’яна штукатурка більш міцна, довговічна і декоративна, ніж усі інші види декоративних штукатурок. Для виконання кам’яної штукатурки розчини приготовляють із цементу, вапняного тіста, мармурового дрібняка або інших подрібнених гірських порід крупністю 0,3…0,5 мм, кварцового піску, слюди, пігменту. Оскільки в розчині кам’яної штукатурки основним заповнювачем є дрібняк декоративних гірських порід, а доданий пігмент лише доповнює колір дрібняка, декоративний шар штукатурки після оброблення виглядає як природний камінь. Готують розчин із сухих сумішей на об’єкті у розчинозмішувачах в обсязі, достатньому для штукатурення фасаду чи його окремих частин. Підготовчий шар під кам’яну штукатурку виконують так само, як і під інші види декоративних штукатурок. Кольоровий розчин наносять лопаткою за 3 —4 прийоми, витримуючи певний проміжок часу перед нанесенням наступного шару, безперервно в межах архітектурних елементів фасаду. Приблизно через добу декоративний шар промивають водою з фарбопульта доти, доки не почне стікати чиста вода без домішок цементного молока. Поверхню кам’яної штукатурки витримують до повного затвердіння (10 — 12 днів, зволожуючи її водою 3 — 4 рази на день протягом 5 — 7 днів та 5 — б разів на день протягом останніх днів) і обробляють для одержання фактури. В останню добу штукатурку просушують. Кам’яну штукатурку обробляють бучардою, троянкою, зубилом та іншими інструментами, шліфуванням карборундовим або наждачним камінням, а також травленням соляною кислотою. Таблиця 3. Склади розчинів для кам’яних штукатурок, % за масою Кам’яну штукатурку «під шубу» найчастіше обробляють за допомогою бучарди. Таке оброблення полягає у рівномірному наковуванні поверхні бучардою, зуби якої сколюють крихту, руйнують верхній каламутний шар розчину, оголяють слюду. Фактура може бути дрібно- та крупнозернистою залежно від виду бучарди. Працюючи з бучардою, штукатур наносить короткі легкі рівномірні удари. Троянкою обробляють кам’яну штукатурку «під борознисту фактуру». Застосовують троянки з трикутниковими і заокругленими зубами різної висоти та ширини, що дає змогу отримувати дрібно- та крупноборознисту фактуру. Працюючи троянкою або зубилом, інструмент тримають у лівій руці під кутом 45° до рівня поверхні й злегка вдаряють по ньому молотком. При цьому на поверхні створюватиметься борозниста фактура, подібна до тесаного каменю. Щоб одержати фактуру «під рваний камінь», у штукатурний шар (40…50 мм завтовшки) у різних місцях забивають зубило і ударом молотка збоку по кінцю зубила виривають шматки затверділого розчину. На поверхні створюються величезні виїмки. Фактуру «під пісковик» дістають при сколюванні зубилом маленьких шматочків штукатурки. Під фактуру «терацо» поверхню затверділого розчину шліфують наждачним або карборундовим кругом з наступним обробленням поверхні лаком на основі воску. Шорстку фактуру отримують травленням, затверділої накривки (через 2-3 дні після нанесення) 5 %-м водним розчином соляної кислоти з наступним ретельним промиванням водою за допомогою фарбопульта. За цією технологією не можна застосовувати мармурову та вапняну крихту. Рис. 13. Фактури кам’яних декоративних штукатурок: а, б— штамповка; в — «під рваний камінь»; г, д — «під шубу» бучардою з дрібними і великими зубами; е — «шпунтована»; є — «під дюни»; ж — «під щебінь» Кам’яну штукатурку можна виконувати накиданням декоративної крихти на свіжонанесений вапняно-піщаний розчин. Така штукатурка не потребує наступного оброблення, тобто після нанесення кам’яної крихти вважається закінченою. Накидають крихту вручну штукатурною лопаткою або за допомогою крихтометів.

Домашнє завдання: Вивчити та законспектувати. Фотозвіт чекаю в приват.

 Група № 2. Середа 04 листопада 2020 року.

Урок за розкладом № 8.

Предмет Технолдогія штукатурних робіт

Тема уроку: " Обробка швів  гіпсокартонних обшивок"

Обробка швів гіпсокартонних обшивок

Обшивки поверхонь перегородок і підвісних стель із ГКП "Кнауф" утворюють шви поміж суміжними елементами. При цьому шви в стиках ГКП можна залишати відкритими, тобто видимими для використання їхніх декоративних можливостей або ж заповнювати шпаклівками, в результаті чого вони стають прихованими з утворенням великих суцільних поверхонь огороджувальних конструкцій в приміщеннях будівель і споруд. Слід зазначити, що відкриті шви в стінах ГКП сприяють вирівнюванню напружень в обшивці огороджувальних конструкцій, не утворюючи будь-яких видимих деформацій при зміні тепло-воложистого режиму або при механічних навантаженнях.

Якісна обробка швів у гіпсокартонних обшивках залежить не тільки від професійного виконання відповідних робіт підготовленими фахівцями, а й від низки інших чинників:

• вологості приміщень, пов'язаної з погодними умовами (холодна дощова осінь або зима), виконання "мокрих" будівельних або технологічних процесів;

• коливання температури, що викликається виділенням тепла при улаштуванні підлог з асфальтобетону або при висушуванні приміщень нагрівальними приладами;

• руху повітря (протяги) під час провітрювання приміщень;

• силових дій, пов'язаних з деформаціями будівельних конструкцій (прогини перекриттів, осідання фундаментів).

Отже, саме тому всі роботи, пов'язані з улаштуванням і обробкою швів, слід виконувати на завершальних етапах будівництва споруди, коли в ній закінчено просушування оштукатурених поверхонь і наливних підлог, після остигання асфальтобетонних підлог і закінчення провітрювання приміщень та їх засклення. Шпаклювальні роботи слід виконувати при стабільній температурі повітря в приміщенні, не нижчій за + 10C.

Відкриті шви між ГКП, що потребують точної підгонки, особливо кромок, дотримання їхньої постійної ширини і ретельної підготовки основи (каркаса) гіпсокартонної обшивки, найчастіше передбачаються при улаштуванні підшивних і підвісних стель. У решті випадків, зазвичай, передбачаються закриті шви, які після їхнього шпаклювання стають невидимими. Важливою вимогою до таких швів є забезпечення їхньої належної міцності при сприйнятті виникаючих напружень від силових дій, і одночасно плавного стикування поверхонь суміжних ГКП. До улаштування або обробки швів необхідно перевірити надійність закріплення ГКП до каркасів, а також відсутність виступу головок шурупів і цвяхів над їхньою поверхнею.

Стикування ГКП зі скошеними (обтиснутими) кромками виконують зі щільним притиском суміжних плит. ГКП із заокругленими поздовжніми кромками розташовують із зазорами в місцях їхнього стикування. Для плит завтовшки 9,5 мм, які використовують при влаштуванні сухої штукатурки, зазор становить 3 мм, а для ГКП завтовшки 24 мм — 5 мм. Слід пам'ятати, що шви в стиках обрізних кромок треба розташовувати врозгін.

У процесі монтажу елементів обшивки нерідко виникає необхідність обрізки ГКП до потрібних розмірів. Унаслідок такого обрізання виникає пряма кромка. Перед встановленням ГКП та їхнім закріпленням до каркаса такі кромки слід обробити рубанком "Кнауф" для утворення фаски під кутами 22,5 або 45°, щоб при подальшому шпаклюванні поперечних швів виключити утворення у стиках уступів, оскільки в результаті зволоження картону з боку зрізаної ділянки може відбутися його набухання. Край обрізаного картону, що виступає з лицьового боку, обробляють наждачним папером до початку шпаклювання. Зі швів треба видалити пил.

+Перед шпаклюванням швів поверхні ГКП, на які може попадати вода або які потребують захисту від зволоження, заздалегідь вкривають гідроізоляцією "Кнауф-Флехендіхт".

Домашнє завдання: Вивчити та завконспектувати. Скласти таблицю інструментів для виконання даного виду робіт. Фотозвіт чекаю з виконаним домашнім завданням в приват.Повторення матеріалу та підготовка до здачі Модуля "Виконання опорядження стін сухою штукатуркою".

 УВАГА !!!  Здача модуля відбудеться в четвер на 6-7 уроці. Контрольні завдання - питання будуть подані на початку 6  уроку о 13 годині 45 хвилин .  Вам необхідно їх виконати та фотозвіт контрольної роботи скинути мені в приват для перевірки не пізніше 15 год. 25 хвилин.

Група№ 21.Середа 04 листопада 2020року.

Урок за розкладом № 1.

Предмет : Технологія штукатурних робіт

Тема уроку:" Опорядження поверхонь традиційними декоративними кольоровими штукатурками.

 ШТУКАТУРНО-ДЕКОРАТИВНЕ ОПОРЯДЖЕННЯ ПОВЕРХОНЬ. 

Траційні декоративні кольорові мінеральні штукатурки

 Інструментарій. Традиційні декоративні мінеральні штукатурки залежно від складу розчину або способу оброблення декоративного шару поділяють на кольорові вапняно-піщані, теразитові та кам’яні. Опоряджують декоративними мінеральними штукатурками лише фасади, тому їх ще називають фасадними. Рис. 1. Інструменти для нанесення декоративного розчину на поверхню і його опорядження: а — лопатки (кельми); б— відрізовка Роботи, пов’язані з підготовкою фасаду до штукатурення, нанесенням і обробленням підготовчого шару штукатурки, виконують традиційними інструментами. Для нанесення і оброблення декоративних опоряджувальних шарів штукатурки застосовують спеціальний інструмент і пристрої. Лопатки (кельми) — різні за розміром і формою полотна (рис. 1, а) — застосовують для нанесення декоративного розчину на поверхню і його опорядження. Прорізування і очищення прорізних рустів у декоративному шарі штукатурки виконують відрізовкою спеціальної форми (рис. 1, б). Для створення додаткової шорсткості на підготовчому шарі під декоративну штукатурку застосовують подряпин (рис. 2). Рис. 3. Інструменти і пристрої для виконання рустів: а – рустовка, б – розшивка, в – розшивка зі змінними лезами, г – лінійка Русти у пластичному шарі ва пня но-піщаної штукатурки виконують рустовками, розшивками та іншими інструментами. Вигляд найпростішої рустовки зображено на рис. 3, а. Рустовка складається з дерев’яного бруска, на одному з кінців якого закріплено вигнуту металеву пластинку. Для виконання ввігнутих рустів на шарі декоративної штукатурки застосовують розшивку (рис. 3, б), яку під час роботи пересувають уздовж металевої лінійки 1 м завдовжки з прорізом посередині (рис. 3, г). З цією самою метою використовують розшивку зі змінними лезами (рис. 3, в), що дає змогу виконувати русти різної ширини і профілю. Змінне робоче лезо цієї розшивки закріплюється на держаку спеціальним гвинтом. Рис. 4. Пристрої для циклювання опоряджувального шару декоративної штукатурки: а — циклі; б— цикля-подряпка; в — цвяхова щітка Для циклювання, тобто подряпування опоряджувального шару штукатурки, застосовують металеві циклі (рис. 4, а) або подряп-ку-циклю (рис. 4, б). Подряпка-цикля складається з дерев’яної основи розміром 120 х 180 мм, на нижній площині якої рядами закріплено металеві зубці, а зверху — ручку. Для циклювання застосовують також цвяхову щітку (рис. 4, в). Поглиблені рисунки у пластичному шарі декоративної штукатурки виконують штамповками (рис. 5). Робочу частину штамповки з різним рисунком виготовляють із металу, пластмаси та інших твердих матеріалів. Підготовка поверхонь під виконання мінеральної декоративної штукатурки. Поверхні під мінеральну декоративну штукатурку підготовляють так само, як і під звичайну штукатурку: насікають, очищують, змочують водою. За потреби із поверхні зрубують напливи, видаляють забруднення, жирові плями. Якщо шви нових цегляних стін заповнені розчином, то їх вибирають на глибину не менше ніж 15 мм. У старих цегляних стінах вибирають шви, очищають поверхню сталевими щітками або піскоструминним апаратом. Поверхні стін із бутового каменю очищають сталевими щітками, а шви кладки також вибирають на глибину не менш як 15 мм. Шлакобетонні поверхні, як нові, так і старі, насікають; для кращого зчеплення зі штукатурним шаром просвердлюють отвори, в які вставляють пробки, і по цвяхах, вбитих у пробки, влаштовують дротяне плетіння. Стіни фасадів провішують так само, як і при виконанні простої штукатурки, потім на них улаштовують маяки, провішують пілястри і кути, перевіряють збіг бокових укосів усіх віконних прорізів і горизонтальність поясків, карнизів, цоколя та інших елементів фасадів. Після провішування на поверхню наносять і розрівнюють підготовчий шар (ґрунт) — основу для декоративного опоряджувального шару. Підготовчий шар 15…20 мм завтовшки наносять по маяках. Для кращого зчеплення опоряджувального шару з підготовчим шаром поверхню підготовчого шару продряпують по незастиглому розчину подряпками, наносячи горизонтальні хвилеподібні борозни 3…5 мм завглибшки на відстані 2…3 см одну від одної. Роботи, пов’язані із влаштуванням підготовчого шару, виконують такими самими прийомами і за допомогою тих самих механізмів, інструментів і пристроїв, що й при нанесенні звичайної штукатурки.

Домашнє завдання: Вивчити та законспектувати. Скласти ребус види штукактурок.Фотозвіт із виконаним домашнім завданням скинути в приват.

Група№ 21.Середа 04 листопада 2020року.

Урок за розкладом № 2.

Предмет : Технологія штукатурних робіт

Тема уроку:"Технологія виконання вапняно-піщаної кольорової штукатурки".

 Виконання вапняно-піщаної кольорової штукатурки Кольорові вапняно-піщані штукатурки — найекономічніший вид кольорового обштукатурювання, який виконують на розчині з вапняного тіста без домішок або з ними (10…20 % цементу, кварцового або мармурового піску), а також відповідного кольору пігменту. Вони призначені переважно для обштукатурювання фасадів і значно рідше застосовуються для внутрішнього опорядження будинків. Кольорова вапняно-піщана декоративна штукатурка складається з таких шарів: підготовчого (набризк і ґрунт), який виконують звичайним розчином, і опоряджувального (накривки), який виконують декоративним розчином. Товщина декоративного шару штукатурки залежить від обраного виду опорядження (рустовка, рваний камінь тощо) і зернистості заповнювачів, що входять до складу розчину. Товщина накривного декоративного шару становить 6…25 мм, а то й більше. Щоб одержати якісну декоративну штукатурку, для її ґрунтувального шару доцільно додавати сухі суміші, які виготовляють у повному обсязі залежно від потреби. Пісок для ґрунтувального шару використовують переважно річковий, з постійним зерновим складом, середньозернистий із вмістом 35…40 % зерен круп-ністю 0,6…1,2 мм і не менше ніж 15 % зерен крупністю 1,2…2,5 мм. Вапняне тісто після гашення витримують не менше ніж місяць або відразу після виготовлення очищають крізь вібросито. У складі грунтувального шару використовують цемент марки 300 і кальцієве вапно 1-го сорту при середньозернистих пісках, забезпечуючи його міцність не нижче, ніж міцність декоративного шару. Щоб ґрунтувальний шар не пересихав і на ньому не з’являлися усадкові тріщини у період тужавлення, його зволожують протягом 4…7 діб. Накривний шар наносять на вологий грунтувальний шар наступного дня. Склад розчинів для декоративного накривного шару, вид і крупність заповнювачів мають відповідати проекту, а колірну фактуру підбирають пробами і погоджують з представниками авторського нагляду. Така штукатурка після опорядження імітує осадову породу – пісковик, природний камінь тощо. Приготування розчинів. Приготовляють декоративні розчини, як правило, в умовах будівельного майданчика з готових сухих сумішей з використанням засобів механізації, як для звичайних розчинів, а за малих – уручну. Щоб запобігти неоднорідному фарбуванню, декоративні суміші ретельно перемішують і дозують, особливо у тих випадках, коли для опорядження потрібно кілька замісів. Уручну розчин виготовляють так. Спочатку суху суміш пере-гарцьовують. Окремо розводять водою вапняне тісто, одержане вапняне молоко виливають у перегарцьовану суміш І перемішують її. Для приготування кольорових розчинів велике значення має точність дозування всіх складових — неправильне дозування не тільки позначається на якості штукатурки, а й призводить до порушення її заданих декоративних властивостей. Декоративний шар штукатурки наносять за 2 — 3 прийоми (залежно від його товщини) за допомогою звичайної штукатурної кельми. Спочатку виконують перший декоративний шар набриз-ку, який не розрівнюють, а витримують 1…2 год, щоб він частково затужавів. Після цього наносять наступні шари розчину, які розрівнюють і ущільнюють напівтерками або правилами. Наносити розчин можна також звичайними форсунками пневматичної дії. Якщо декоративна штукатурка має бути рівною, то поштукатурену поверхню затирають терками або загладжують гладилками. Для надання штукатурці міцності поверхню протягом 6…8 днів змочують водою. Для створення рисунка або рельєфної фактури, схожої на камінь, зовнішній шар кольорової вапняно-піщаної штукатурки обробляють у пластичному чи напівтвердому стані або наносять набризк. Оброблення по напівпластичному розчину. Після тужавлення нанесеного вапняно-піщаного розчину для отримання гладенької штукатурки його затирають терками або загладжують гладилками. Затирають поверхню рівномірними спіралеподібними рухами терки (вкругову) або однаковими по довжині розмахами терки (врозгін). Циклюють (рис. 6) поверхні для отримання зернистих фактур під пісковик через 1,5-2 год після нанесення опоряджувального шару. Після циклювання опоряджена поверхня набирає шорсткості або штрихової фактури і стає подібною до природного каменю. Крім того, опоряджена таким чином поверхня стає блискучою за рахунок того, що зерна кварцового піску і слюди під час циклювання очищаються від плівки цементу і їх блиск відновлюється. Цю роботу можна виконувати як на всій поверхні, так і на окремих її ділянках, у вигляді каменів прямокутної або квадратної форми. Кожен прямокутник каменю циклюють окремо, пересуваючи циклю на сумісних каменях у взаємно перпендикулярних напрямкам по правилах, що забезпечує отримання різних відтінків. Залежно від розмірів зерен заповнювача-піску одержують дрібно- (пісок розміром до 0,6 мм, товщина накривки 5…8 мм), крупно- (пісок до 1,2 мм, накривка — 8…10 мм) та грубозернисту (пісок до 3 мм, накривка 10…12 мм) фактури. Після циклювання штукатурку очищають м’якою сухою щіткою. Дрібну насічку отримують унаслідок торцювання поверхні цвяховою або гумовою щіткою для отримання фактури під природний камінь (пісковики, туфи). Опорядження по пластичному розчину. Фактуру «тра-вертино» отримують торцюванням свіжонанесеного шару світ-ло-жовтш накривки, яка загладжена металевою гладилкою, жорсткою волосяною щіткою з наступним пригладжуванням металевою теркою. Торцювання «під дрібну ніздрювату фактуру» здійснюють по свіжонанесеному та загладженому шару накривки за допомогою змоченої у мильній воді гумової губки. Оброблення металевою щіткою «під черепашник» виконують так. Свіжонанесений і вирівняний накривний шар обробляють жорсткою металевою щіткою (дріт до 1 мм завтовшки та 8…10 см завдовжки), вибираючи раковини (чарунки). Штриховку-начіс виконують за допомогою м’якої сталевої щітки (дріт 0,1 мм завтовшки, 10…12 см завдовжки) по свіжонанесеному та вирівняному накривному шару. Обробляють поверхню великими штрихами. На другий день тампоном знімають частинки розчину, які нещільно прилягають до основи. Накатування валиком (рис. 7) здійснюють по свіжому шару накривки. Поверхню валика (діаметром 12 см) роблять рифленою чи обтягують сталевою сіткою. Глибина рельєфу рисунка не повинна перевищувати 5 мм. Працюючи з валиком, до поверхні прикладають рейку або напів-терок і пересувають валик уздовж них, як по напрямній. При цьому потрібно стежити за тим, щоб тиск на валик весь час був однаковим. Для оброблення борознами (рис. 8, а, б) на підготовчий шар наносять пластичний тістоподібний розчин, який спочатку розрівнюють напівтерком, а потім, доки він не затужавів, обробляють малкою, протягуючи її по лінійці. Рис. 8. Оброблення штукатурки борознами за допомогою лекал: а — лекала; б— оброблення штукатурки Рифлену поверхню можна отримати і у разі оброблення поверхні штампом з рисунком, який може бути виготовлений з деревини, гуми, листової гофрованої сталі, відлитий із свинцю, бабіту (рис. 9). Обробляючи поверхню штамповками, на ній здебільшого виконують рисунок у вигляді рельєфного фриза. Якщо штамповка не має певного рисунка, то нею можна оздобити всю поверхню під рельєфний камінь. Щоб валики і штамповки під час роботи не забивались розчином, їх періодично змащують мильною водою, гасово-стеариновою сумішшю тощо. Комбіновану фактуру отримують послідовним обробленням нанесених декоративних шарів: нарізуванням їх у різних напрямках лопаткою, накатуванням валиком чи штампуванням штампом і набризкуванням. Нанесення накривного шару набризкуванням (рис. 10). Виконуючи набризкування, на опоряджувальний шар штукатурки наносять кольоровий розчин у вигляді бризок. Розчин для набризкування має бути більшої рухомості. Рис. 10. Види фактур, отриманих набризкуванням: а — дрібнозерниста; б— крупнозерниста Набризкування із використанням, стисненого повітря виконують форсункою по тільки-но вирівняному ґрунту. Отримують найрізноманітнішу фактуру набризку. Набризкування через сітку (рис. 11, а) з отворами від 2,5 х 2,5 до 10 х 10 мм виконують штукатурною лопаткою із сокола рівномірними кидками, що важливо для отримання рівномірної фактури. Чим більший розмір отворів сітки, тим грубіша фактура створюватиметься на поверхні. Розчин на поверхню накидають кілька разів на одній ділянці. Проходячи через сітку, розчин розподіляється на поверхні горбиками і утворює залежно від розміру сітки дрібну чи грубошерсту поверхню. Рис. 11. Способи отримання набризку: а — через сітку; б—з віника; в – зі щітки Набризкування з віника або жорсткої малярної чи щетинної одежної щітки (рис. 11, б, в) застосовують тоді, коли треба отримати фактуру «сніговими пластівцями» чи «італійське оздоблення», а також фактуру «під шубу». Для виконання набризкування віник або щітку змочують у розчині і, наблизившись до поверхні, ударяють ними по металевій або дерев’яній паличці. При цьому на поверхні створюється своєрідна рельєфна фактура, так звана «шуба». Під час роботи паличку слід увесь час тримати на однаковій відстані від поверхні й набризкувати суміш однаковими рухами щітки. Глибина рельєфу набризку залежить від густини розчину: чим густіший розчин, тим рельєф фактури буде глибшим, грубішим, і навпаки. Виконуючи набризкування з одежної щітки, її змочують у розчині, наближають до поверхні й проводять по ній дерев’яну паличку рухом на себе. При цьому пружна волосінь щітки від-кидатиме краплини розчину на поверхню. Набризкування «сніговими пластівцями» виконують так: на грунт наносять накривной шар темного кольору, який розрівнюють і ущільнюють напівтерком. Поверх незатверділого шару темної накривки віником накидають окремими плямами накривку білого кольору (звичайно вапняний розчин з мармуровим піском), яку злегка загладжують металевою гладилкою. «Італійське оздоблення» виконують так само, як і набризкування «сніговими пластівцями», тільки перший накривний шар наносять світло-зеленого кольору і розрівнюють його металевою гладилкою, а другий шар — жовтого кольору трохи загладжують металевою гладилкою. Виконуючи набризкування великими кидками, штукатурною лопаткою із сокола роблять кидки розчину однакових розмірів і укладають один біля одного (рис. 12).

Домашнє завдання: Вивчити та законспектувати. Скласти таблицю інструментів для виконання вапняно-піщаної кольорової штукатурки.Фотозвіт із виконаним домашнім завданням скинути в приват.

Група № 21.  Середа 04 листопада 2020року.

Урок за розкладом № 4 .

Предмет : Технологія штукатурних робіт

Тема уроку:"Технологія виконання теразтової штукатурки".

  Виконання теразитової штукатурки Теразитові штукатурки застосовують переважно для опорядження бетонних або обгтукатурених поверхонь фасадів. Їх виконують із спеціально приготовлених сухих сумішей, які містять гідратне вапно, цемент, заповнювач у вигляді кварцового піску, мармурової крихти, слюди. Розрізняють теразит марок К, С і Д відповідно з крупно-, середньо- і дрібнозернистими заповнювачами. Теразит К використовують для обштукатурювання цоколю, С — для поверхонь стін, Д — для витягування архітектурних деталей. Найбільший розмір зерен заповнювача не повинен перевищувати для сумішей: К — пісок або крихта 4…6 мм, слюда 4..,5 мм; С — пісок або крихта 2…4 мм, слюда 1…2 мм; Д — пісок або крихта 1…2 мм, слюда 9, мм. Готують і транспортують теразитові штукатурки у розчинозмішувачах примусової дії на зразок штукатурного агрегату CO 164 в обсязі, достатньому для обштукатур е ння всього фасаду або його частини. Декоративні шари теразитового розчину наносять на підготовлену поверхню, як правило, за два прийоми. Перший шар 2…3 мм завтовшки наносять накиданням. Тільки-но набризк почне тужавіти, наносять другий шар 5…7 мм завтовшки, який розрівнюють правилом або напівтерком і затирають терками чи загладжують металевими гладилками відразу після нанесення розчину. Після того як штукатурка затвердіє, через 3…6 год її обробляють, одержуючи фактури «під шубу», «під тесаний пісковик», «під рваний камінь». Фактуру «під шубу» дістають циклюванням поверхні теразиту або набризкуванням теразитового розчину. Створення фактури «під шубу» циклюванням. Циклюють поверхні теразиту циклями або цвяховими щітками-терками, отримуючи різну зернисту фактуру залежно від фракції заповнювача та тривалості витримування накривного шару. Ознакою достатнього витримування накривки є характер випадання зерен заповнювача в процесі циклювання: вони повинні відриватися від маси розчину не руйнуючи його. Працюючи циклею, штукатур пересуває її по прямих горизонтальних або вертикальних лініях так, щоб вона плавно і рівномірно пересувалась на поверхні у тому самому напрямку. За циклею не повинні залишатися глибокі подряпини і западини у шарі розчину. Коли всю поверхню поцикльовано, її за допомогою щітки або просяного віника очищають від пилу і зернин заповнювача, що відшарувався від поверхні під час циклювання. Після цього опоряджену поверхню протягом 3—4 днів змочують водою по 3—6 разів на день. Створення фактури «під шубу» набризкуванням теразитового розчину. Набризкування теразитового розчину виконують так. На підготовлену поверхню наносять ґрунт із вапняно-цементного розчину таким чином, щоб він не дійшов до рівня маяків на 3…5 мм. На свіжий ґрунт накидають шар теразитового розчину і розрівнюють його напівтерками на рівні маяка. На не-затверділу накривку віником набризкують теразитовий розчин 5…7 мм завтовшки. Потім ребром правила знімають окремі зерна крупного заповнювача і обмітають щіткою. Для одержання фактури «під тесаний пісковик» з поверхні товстого шару (до 12 мм) теразиту сколюють зубилом, бучардою, троянкою чи іншим ударним інструментом верхній шар штукатурки. Працюючи з ударним інструментом, потрібно вибрати таку силу удару, щоб фактура на всій оброблювальній поверхні утворювалась однакова. Після закінчення цієї роботи поверхню очищають від пилу. Слід пам’ятати, що цей спосіб можна застосовувати лише у тому разі, якщо підготовчий шар штукатурки міцний, а опоряджувальний повністю затвердів. Фактуру «під рваний камінь» одержують втепленням у сві-жонанесений шар ґрунту щебеню декоративних порід і закиданням його теразитовим розчином. Після затвердіння розчину його в окремих місцях сколюють зубилом, потім обробляють дротяною щіткою.

Домашнє завдання: Вивчити та законспектувати. Фотозвіт чекаю в приват.

Група№ 21.Середа 04 листопада 2020року.

Урок за розкладом № 5 .

Предмет : Технологія штукатурних робіт

Тема уроку:"Технологія виконання  штукатурки сграфіто".

 Сграфіто — спосіб декоративного оздоблення стін продряпуванням шарів штукатурки. Цю багатокольорову вапняно-піщану штукатурку виконують нанесенням 3 — 4 тонких шарів кольорового розчину з наступним продряпуванням верхніх шарів до нижніх. Звідси і назва «сграфіто» — слово італійського походження, що означає «видряпування». Цю обробку часто називають різьбленням на штукатурці, оскільки під час роботи доводиться зрізати один чи кілька шарів розчину, внаслідок чого отримують декоративний орнаментальний рисунок різної складності. Сграфіто можна отримати не тільки продряпуванням верхніх шарів, а й нанесенням розчину за шаблонами-трафаретами. Для штукатурки сграфіто застосовують лише вапняні розчини. Під час виконання зовнішніх робіт до складу розчину додають до 5 % портландцементу, що підвищує міцність і водостійкість штукатурки. Поверхні під штукатурку сграфіто підготовлюють так само, як і під інші види штукатурок. Штукатурка сграфіто складається з двох шарів: підготовчого і опоряджувального. Підготовчий шар, у свою чергу, також наносять двома шарами (набризк і ґрунт) і виконують із звичайного вапняного розчину. Після нанесення ґрунту розчин ущільнюють і розрівнюють напівтерками, а рівність поверхні перевіряють контрольним правилом. Якщо штукатурку виконували по попередньо встановлених маяках, то розчин розрівнюють малками. Після вирівнювання підготовчого шару на поверхні за допомогою подряпки відразу надряпують горизонтальні хвилеподібні борозни. Борозни роблять 3,,.5 мм завглибшки на відстані 20…30 мм одна від одної для створення додаткової шорсткості на підготовчому шарі штукатурки, що сприяє кращому зчепленню з ним зовнішнього шару (рис. 14). Залежно від кількості кольорів на рисунку опоряджувальний шар складається з певної кількості шарів. Рис. 14. Надряпування підготовчого шару штукатурки: а – гребінець-подряпник, б – розміщення борозен Розчин для штукатурок сграфіто. Для виконання опоряджувальних шарів застосовують кольорові вапняні розчини, приготовлені на дрібнозернистому піску або мармуровому борошні. Спосіб приготування. Кількість пігментів беруть залежно від заданої інтенсивності кольору рисунка. Спочатку на фарботерці змішують вапняне тісто з пігментами і перетирають. Після цього кольорове вапно у змішувальній машині перемішують з піском і потрібною кількістю води. При приготуванні розчину у розчинозмішувачах вапняне тісто в окремій посудині розводять водою. Отримане вапняне молоко проціджують і змішують у барабані розчинозмішувача спочатку з кольоровою пастою, а потім з піском. Нанесення кольорових шарів. Перед нанесенням першого опоряджувального шару висохлий підготовчий шар штукатурки змочують водою, яку набризкують із щітки або за допомогою шланга, приєднаного до водопровідної мережі. Як тільки вода всмоктується в ґрунт, приступають до нанесення накривних шарів. Наносять опоряджувальний шар з кольорових розчинів на ті ділянки поверхні, на яких виконуватимуться рисунки. Всі інші ділянки штукатурять звичайним вапняним розчином сірувато-білого кольору. Товщина накривного шару на цих ділянках має відповідати сумарній товщині багатокольорового опоряджувального шару на ділянках розміщення рисунків. Перший кольоровий шар штукатурки наносять на підготовчий шар (ґрунт) кельмою з сокола шаром 6…8 мм завтовшки і відразу розрівнюють і ущільнюють напівтерком, щоб уникнути утворення раковин-порожнин. Так само наносять наступні шари із розчинів потрібних кольорів, коли розчин частково підсохне, і після розрівнювання затирають дерев’яною або повстяною теркою. Товщина цих шарів має бути 2…З мм. Як правило, останній шар штукатурки роблять до 1 мм завтовшки, застосовуючи рідший розчин, який наносять на поверхню маховою щіткою і розрівнюють кельмою або сталевою гладилкою. При виконанні рисунка на загальному сірувато-білому фоні обштукатуреної поверхні для останнього опоряджувального шару застосовують вапняний розчин без пігментів, який наносять одночасно з виконанням накривного шару на інших ділянках поверхні. При виконанні рисунка на кольоровому фоні поверхні останній шар виконують кольоровим розчином, у якому замість піску застосовують мармурове борошно, або звичайним розчином з наступним фарбуванням поверхні водною лугостійкою фарбою за допомогою щітки або фарбопульта. Простішим методом штукатурки сграфіто є такий, за яким усі шари штукатурки виконують звичайним вапняним розчином. Після цього на відповідні ділянки поверхні «по припороху» переносять контури рисунка, видряпують його на певну глибину і фарбують окремі елементи його мінеральними, вапняними або іншими фарбами. Виконання сграфіто нанесенням розчину за шаблонами-трафаретами. Цей спосіб виконання штукатурки називають імітацією. Прості, окремо розміщені на поверхні рисунки з кольорових розчинів можна виконувати за шаблонами, що поділяються на форми і лекала. Залежно від застосування шаблонів вони можуть бути опуклі або заглиблені. Шаблони виготовляють із фанери або цупкого товстого картону і прооліфлюють їх. Товщину матеріалу для шаблона підбирають залежно від потрібної опуклості або заглибленості кольорового рисунка. Кількість шаблонів для виконання одного рисунка залежить від кількості кольорів у ньому. Це пояснюється тим, що кожний елемент рисунка певного кольору виконують за окремим шаблоном. Обробка цим способом продуктивніша, ніж способом видряпування, і може бути виконана менш кваліфікованими штукатурами.

Домашнє завдання : Вивчити та законспектувати. Виконати коротку письмову довідку

про історію  штукатурки сграфіто.Фотозвіт про виконані домашні завдання скинути в приват.